Російський диктатор Володимир Путін вперше за три роки з’явився на території Білорусі, з якою у Кремля як би існує “союзна держава”. Мінський диктатор Олександр Лукашенко, який на пару з іранською владою становить кремлівську групу підтримки, до останнього опирається прямій участі військ РБ в агресії проти України, але активно сприяє рашистам. Мінський режим дає росіянам базу для ударів по нашій країні, а також потенційно здатен забезпечити росіян бронетанковим “ленд-лізом”. Хоч у Кремлі традиційно брешуть, що Путін та Лукашенко не обговорюватимуть напад на Київ, Україна буде головною темою для розмови двох диктаторів. Чим же Лукашенко може ще послужити кремлівському господареві, читайте в колонці для “Апострофа” військового експерта, співголови громадської ініціативи “Права справа” Дмитра Снєгирьова.

Візит російського диктатора Путіна до Білорусі слід сприймати як елемент воєнно-політичного тиску. І на Україну (нам дають зрозуміти, що можливі сценарії лютого 2022 р.), і на країни НАТО. Насамперед, на Польщу та Балтійські держави.

Білорусь цікава Путіну як можливий плацдарм для повторного вторгнення до нашої країни. Росіяни вже зараз активно використовують армійську інфраструктуру РБ, включаючи три аеродроми. У тому числі для завдання ударів по Україні. За останній тиждень зафіксовано передислокацію на аеродроми в РБ трьох російських МіГ-31К, здатних нести гіперзвукові “Кинджали”. Під час масованої ракетної атаки 16 грудня їх піднімали у повітря, але ударів вони не завдавали. Крім того, з території Білорусі на нас може піти нова хвиля іранських “шахедів”.

Зараз на території Білорусі перебуває 9-10 тисяч російських окупантів, але така кількість рашистів недостатня, щоб розглядати їхню присутність як потенційний контингент вторгнення. Але повністю виключати повторення сценарію, який ми бачили у лютому-березні, не можна. Особливо з огляду на те, що перекидання потрібної кількості людей та озброєнь – лише питання часу. Тут варто нагадати нещодавні заяви главкому ЗСУ Валерія Залужного про можливість повторного наступу рашистів на Київ із боку Білорусі.

Командування ЗСУ, щойно пішли перші анонси путінського візиту до Мінська, заявило, що Путін і Лукашенко під час зустрічі відпрацьовуватимуть питання подальшої агресії проти нашої країни та ширшого залучення ЗС Білорусі до операції проти України. Американська сторона оцінює такі ризики як мінімальні, але їх оцінки не відкидають такого сценарію.

Читайте також: Чужа війна: за яким бальзамом Путін приїхав до Лукашенка

Збройні Сили Білорусі становлять близько 55 тисяч особового складу, з яких 15 тисяч – цивільні. Сухопутні війська країни налічують до 24 тисяч осіб. Найбільш боєздатними є три бригади: 38-а гвардійська окрема мобільна бригада (Брест), 103-а гвардійська окрема мобільна бригада (Вітебськ) та 5-а окрема бригада спеціального призначення (Мар’їна Гірка).

Щорічний призовний контингент складає близько 50 тисяч осіб, а резерв складає близько 290 тисяч осіб. У разі гіпотетичного загального наступу білорусів та росіян на півночі режим Лукашенка може виставити контингент у 15-20 тисяч підготовленого складу. Так, вони не мають реального бойового досвіду, але рівень професійних військових Білорусі все одно значно вищий, ніж у російських “чмобиків”.

Спільне угруповання рашистів та військ Лукашенку загрожує не лише Україні, а й Балтійським країнам НАТО. Не слід виключати можливість так званого “Сувалкського сценарію” – вторгнення на територію країн Балтії з боку Білорусі.

“Сувалкський коридор” – ділянка завдовжки близько 100 км, що потенційно може з’єднати Білорусь із Калінінградською областю РФ. Наразі там проходить кордон Польщі з Литвою. “Коридор” отримав таку назву по розташованому на вказаній території польському місту Сувалки.

Не випадково останнім часом Польща активно передислокує важку бронетехніку, включаючи танки “Абрамс”, у цьому напрямі. Країни Заходу не виключать можливості військових провокацій проти Польщі та країн Балтії з боку Кремля та мінського режиму Лукашенка.

Примітно, що саме в день візиту Путіна до Білорусі британський прем’єр Ріші Сунак зустрінеться зі своїми колегами з країн Скандинавії, Балтії та Нідерландів на саміті Об’єднаних експедиційних сил (JEF) у столиці Ризі, а потім вирушить до Естонії на зустріч із британськими військами та НАТО.

Наступна небезпека з боку Білорусі – розміщення дивізіонів оперативно-тактичних комплексів “Полонез” з дальністю поразки до 300 км, а також батареї С-300, які модифіковані для ударів по наземних цілях на відстані до 200 км.

Білорусь також має 20 тактичних ракет “Точка” та 60 тактичних ракет Р-11. Істотний інтерес для росіян становить наявність у білоруської армії (на озброєнні та консервації) понад 1300 танків Т-72Б. Це дуже багато. Росіяни зараз розконсервують свої танки Т-62 і Т-64, які, судячи з найменування, були випущені ще в 60-х роках минулого століття, а Т-72 – відносно нова модель, яка до того ж пройшла певну модифікацію у складі збройних сил РБ .

Не виключено, що під час путінського візиту було порушено питання про передачу росіянам бронетанкової техніки. У переліку загроз також військово-технічна співпраця щодо розконсервації білоруських військових складів із можливістю передачі РФ боєкомплекту, включаючи снаряди калібром 122 мм та 152 мм. Для росіян це важливий момент у плані логістики – “плечо” поставок із тієї ж РБ значно коротше, ніж із далеких регіонів углиб Росії.

Розуміючи такі ризики, вітчизняне командування значно зміцнило кордон із Білоруссю. Активно проводилися та ведуться інженерно-фортифікаційні роботи. Нещодавно закінчилися командно-штабні навчання ЗСУ із залученням бригади територіальної оборони. Згідно з легендою навчань, йшлося про відображення можливого вторгнення з боку Білорусі. Як превентивні заходи можна використати і заяви української сторони, що у нас достатньо засобів ураження – і ми не будемо спокійно спостерігати за можливою підготовкою до вторгнення.

Є певний оптимізм, що сценарій лютого-березня (сухопутне вторгнення, але тепер уже спільних окупаційних сил РФ та РБ) не повториться. Відповідно зараз основні загрози – можливість повторення ракетних атак і атак “шахедами” з боку північного сусіда, який фактично окупований російськими військами. Головним болем для нас також залишаються військові навчання на території Білорусі, які відволікають нашу армію від ключових напрямків на фронті.