Після низки вибухів на військових складах та аеродромах в окупованому Криму, місцева “влада” почала панікувати. Незважаючи на запевнення, що півострів знаходиться під надійним куполом ППО, окупанти у Севастополі вирішили підготуватися до бомбардувань.

Про що свідчать нервові дії окупантів, як рух опору в Криму допомагає українській армії і чому саміт Кримської платформи буде дуже важливим для деокупації півострова – в ефірі Апостроф TV розповів колишній представник президента у Криму БОРИС БАБІН.

– Перевірку бомбосховищ у Севастополі можна розглядати як прояв паніки місцевих окупантів. Що ще вам відомо про панічні настрої у Криму і про що вони свідчать?

– Там є паніка прихована та відкрита. Відкриту паніку видно серед самих колаборантів, особливо дрібної ланки. Також вона спостерігається серед російських військових, які чудово розуміють, який насправді стан ППО на півострові, а також ситуацію зі скупчення сил та засобів агресора. Колаборантам дуже довго розказували, що півострову нічого не загрожує, а сьогодні вони бачать, що це не так. Крім того, вони не готові до конфлікту та форс-мажорних ситуацій.

Фейковий “губернатор” піарився на зразковому бомбосховищі, але насправді ситуація зі сховищами там дуже погана. Інфраструктура Криму, особливо за умов його тотальної мілітаризації, дуже вразлива, і будь-які необережності, так їх назвемо, гра з сірниками біля складів з боєприпасами, біля аеродромів – можуть привести до дуже сумних наслідків і окупанти це розуміють. І на сьогодні їх завдання – не допустити масової паніки. Але та незграбність, з якою вони це роблять, призвела до того, що вони стали основним генератором паніки на півострові.

Люди бачать, що їхні заяви не співвідносяться з реальністю, коли про вибухи в Новофедорівці казали, що це гра з сірниками, що жертв немає, а вони були, потім щось інше. І люди читають це і розуміють, що інформаційна діяльність окупаційної влади не викликає жодної довіри.

– Ці вибухи можуть спровокувати репресивну хвилю у Криму. Чи відбуваються зараз нові обшуки, затримання серед місцевого населення, зокрема, кримських татар?

– Коли російська влада починає якісь репресії, вони, як правило, заздалегідь планують певні інформаційні підстави для цього. От нещодавнє вбивство доньки пропагандиста Дугіна – класичний варіант, коли вони беруть якусь подію та одразу вимагають нових репресій. Там все настільки білими нитками зшито, що це фактично заготовка для посилення репресивного тиску.

Дійсно, коли почалися вибухи у Новофедорівці, в Майському, каральні структури окупантів одразу виявили два осередки “Хизб ут-Тахрир”. Але це виглядало так, наче їм треба було хоч щось показати. Вони знайшли декілька віруючих кримських татар, хоча всі чудово розуміють, що вони за визначенням не можуть бути причетними, адже їхня релігія такого не передбачає. Тому це виглядало максимально незграбно, навіть у середовищі колаборантів, які це сприйняли суто як фейк для галочки.

Тому репресії можуть посилюватися, але тут окупанти самі будуть вигадувати якісь фейкові підстави, у них це традиція.

– Як розвинувся рух опору у Криму, як ви оцінюєте його масштабність з початку широкомасштабного вторгнення?

– Ситуація доволі очевидна, люди побачили, що вирішення кримського питання не за горами. Коли є позиція міжнародної спільноти, що звільнення відбудеться політико-дипломатичним шляхом – це один вимір. Коли ми бачимо широку агресію та віримо в українську перемогу, знаємо, що український солдат не зупиниться на перекопі – це абсолютно інше питання. І ті люди, які були проукраїнські, а їх там більшість, які чекали в окупації на якусь віддалену перспективу українських прапорів у Криму, вони на сьогодні розуміють, що це не така й віддалена реальність.

Вони усвідомили, що слід щось робити, бо від них багато чого залежить. І це виводить ситуацію для них із ситуації якогось абстрактного очікування та внутрішнього збереження самосвідомості, до якихось дій. А дії там є. Це дуже широкі кампанії листівок, люди розписують стіни, громадський транспорт, палять машини колаборантів – і це масове явище, яке окупанти замовчують.

– Останнім часом місцеві мешканці чи кримські туристи постять у соцмережах фото та відео місць розташування чи роботи ППО. Це теж нам допомагає рух опору, чи це несвідомі дії кримчан?

– Я не виключаю, що це допомога. Але не слід забувати, що серед місцевих, чи то колаборанти, чи туристи, є далекі від усвідомлення ситуації люди, і вони там зараз переживають те, що ми переживали наприкінці лютого, коли українці викладали в мережу те, що не варто було викладати.

А в Криму це зараз тільки починається, і таких цікавих квестів там буде ще багато. Я думаю, що вони скоро звикнуть не лише до роботи ППО, а й до вхідних та вихідних прильотів, правил двох стін тощо.

– 23 серпня відбудеться другий саміт Кримської платформи, де приймуть участь 60 країн та організацій. Зокрема, 47 країн приймуть участь на рівні президентів та прем’єр-міністрів. У саміті також візьмуть участь представники африканських країн. На минулорічному саміті брали участь лише 15 країн, чому їх кількість різко збільшилася?

– На це є дві підстави. Перша – Україна сьогодні є одним із ключових тригерів міжнародної політики, можна сказати, що вона є суб’єктом міжнародної політики. За таких умов не брати участь у саміті Кримської платформи сьогодні, це все одно, що не брати участь у Генасамблеї ООН.

Друга підстава суто технічна. На кількість учасників впливає те, що це відбувається онлайн, адже забезпечити таку кількість президентів та прем’єр-міністрів на офлайн саміті досить складно.

І щодо самого саміту, на минулій Кримській платформі питання деокупації Криму було визначено як політико-дипломатичне. Сьогодні стає очевидно, що є і інші варіанти деокупації, і ми змушені це робити через масштабну російську агресію. І ми як порядна країна, яка дотримується норм міжнародного права, маємо це провести через рішення Кримської платформи. Тому, думаю, саміт 23 серпня буде дуже насиченим та цікавим.

– От щодо зміни варіантів деокупації Криму, присутність Генсека НАТО – це є позначкою того, що вектори змінилися?

– Представники НАТО були і минулого року. Я б тут не зважав на персоналії, а саме на ті рішення, які будуть схвалені. Але те, що НАТО бере у цьому участь, безперечно добре.

– Яких наслідків ви очікуєте за результатами саміту Кримської платформи?

– Тут є два виміри. Міжнародно-правовий все ж таки хоче побачити Кримську платформу міжнародною структурою. Для цього необхідний секретаріат, який складається з усіх держав-учасниць та їх представників та який буде постійно діяти у Києві чи іншому місті.

На національному рівні Україна виконує домашнє завдання. Президент утворив координаційну раду з деокупації Криму, секретарем стала постпред президента в Криму Таміла Ташева. Я думаю, це нормальний формат, щоб на національному рівні виконувати рішення Кримської платформи.

– Роль постійного представництва буде трансформовано після деокупації Криму, чи вона залишиться разом з органами управління Кримом?

– Ми не можемо зараз формувати кримську владу, бо для цього необхідна Верховна Рада АРК, яку сьогодні населення не може обрати. Ми можемо формувати хіба ВЦА під час процесу деокупації. Також технічно можна призначити губернатора Севастополя.

А от представництво – це трохи інше. Це не орган влади Криму, а загальнодержавна інституція, яка має опікуватися Кримом на рівні України. Не Кримом при президенті, а президента у Криму.