Окрім Китая, який нещодавно запропонував свій “мирний план”, активізувалася ціла група держав, готових стати посередниками у переговорах між Києвом та Москвою і які наполягають на врегулюванні, “забуваючи”, що бункерний диктатор Володимир Путін не хоче йти з окупованих територій. Заяви, які озвучують керівники Китаю, Бразилії, Індії та Угорщини, незважаючи на “правильну тональність”, більш вигідні саме Кремлю. Чому так відбувається, читайте у матеріалі “Апострофа”.

Бразильський “посередник”

Ще до публікації Пекіном свого “мирного плану” щодо України гучні ініціативи в цьому напрямку озвучував президент Бразилії Інасіо Лула да Сілва, який на початку лютого заявив про бажання стати посередником між Києвом та Москвою.

Водночас, бразильський “план” поки що існує лише на словах. У МЗС країни визнали, що поки не надсилали до Москви письмові пропозиції, а російське керівництво знає про ініціативи Інасіо Лули да Сілви лише з його публічних коментарів.

На початку лютого Інасіо Лула да Сілва озвучив таку пропозицію на зустрічі з президентом США Джо Байденом, уточнивши, що до посередницької місії можна буде залучити, окрім вищезгаданих країн, ще й Туреччину.

Читайте також: У Китаю є чим ділитися: чи отримає Путін зброю від Сі

Дослівна відповідь Джо Байдена не була озвучена в пресі, але після зустрічі президентів представники американської адміністрації засумнівалися у раціональності пропозицій Сілви. Спілкуючись із журналістами представник Білого дому з питань національної безпеки Джон Кірбі зазначив, що багато хто хоче завершення війни прямо зараз, але крім однієї людини – Володимира Путіна.

На перший погляд, керівництво Бразилії виступає з “мирними ініціативами”, щоб повернути свою країну на світову політичну арену, але насправді все складніше. Як наполягають політичні спостерігачі, за такими “закликами до миру” ховається цинічний кремлівський розрахунок.

“Москві позаріз потрібні перепочинок і “переговори”, але на своїх умовах: заморозити лінію фронту, нав’язати Києву переговори (такий собі “Мінськ-3”) без виведення військ, накопичити кошти і сили на наступного удару. Москва проштовхує через локальні організації БРІКС (там саме знаходяться головні “миротворці” – Бразилія, Індія, Китай) та ШОС саме ідею “врегулювання”, розраховуючи, що у неї з кожним місяцем війни буде все більше прихильників”, – каже “Апострофу” політичний аналітик Олександр Кочетков.

Індійський розрахунок

Позиція керівництва Індії приблизно така сама. Офіційний Делі не запроваджував санкції проти РФ, а індійські кампанії продовжують закуповувати російську нафту.

Прем’єр країни Нарендра Моді днями вкотре закликав до “переговорів”.

“Із самого початку подій в Україні Індія наполягала на вирішенні цієї суперечки шляхом діалогу та дипломатії. Індія готова сприяти будь-якому мирному процесу “, – заявив Моді на прес-конференції після зустрічі з канцлером Німеччини Олафом Шольцем.

МЗС Індії спробувало умовити представників Заходу не згадувати у підсумкових документах агресію Кремля проти України, приділивши основну увагу темам клімату та економічним проблемам країн, що розвиваються. Спроба виявилася безуспішною. У спільному прес-релізі, опублікованому країнами G20 минулими вихідними, напад на Україну описується як “війна”.

“Індія зайняла позицію “активного нейтралітету”. Делі географічно і політично знаходиться далеко від Європи. З точки зору їх інтересів, цілком логічно обговорювати глобальні тему клімату, зростання цін на продовольство, подолання економічних останній пандемії COVID-19. Тому на словах прем’єр Індії говорить про необхідність “переговорів”, а їх делегація в ООН постійно утримується при голосуванні резолюцій, які засуджують РФ. І в найближчому майбутньому позиція Делі не зміниться“, – каже “Апострофу” голова Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.

Китайський план та Орбан

На користь версії про те, що за всім цим “потоком миротворчості” може стояти кремлівський інтерес побічно вказує активність угорського прем’єра Віктора Орбана. Він став єдиним європейським лідером, який публічно підтримав “мирний план” Китаю.

Варто нагадати, що в документі не згадується необхідність виведення окупаційних військ із території нашої країни, а “мирні ініціативи” Пекіна насичені власними економічними інтересами КНР. Проте Віктор Орбан упевнений, що така політика нібито врятує ЄС від “скочування у війну”.

Логіка Орбана цілком вигідна Кремлю і зводиться до тези про те, що європейські лідери, обговорюючи постачання в Україну нових озброєнь, кличуть війну до свого дому, а треба робити як Будапешт – просувати разом із Китаєм ідею “мирних переговорів”. Віктор Орбан зазначив, що підтримує пропозицію Пекіна, оскільки у нинішній війні РФ проти України “ніхто не може перемогти”.

У відповідь представники угорської опозиції назвали Орбана “російським агентом”. Проте Орбан, повністю контролюючи владу в Угорщині, на це не звертає уваги. За словами експертів, Орбан може мати персональні політичні інтереси, щоб “гнути” саме таку лінію.

“Віктор Орбан зокрема прагне стати свого роду лідером у, умовно кажучи, міжнародному консервативному русі, щоразу показуючи, що він стоїть на позиціях “політичного реалізму”. Прем’єр Угорщини бере активну участь у зустрічах консервативних західних політиків, зустрічається з вченими. За його діями та заявами помітне прагнення стати політичним авторитетом, серед європейських правих, хоча у нього непрості стосунки з правими силами у Польщі та Італії”, – каже “Апострофу” директор програма Європейський студій аналітичного центру “Українська призма” Михайло Драпак.

Зараз Орбан та інші “миротворці” перейшли у наступ. Теза про те, що “ніхто не може перемогти у війні” означає, що Москва не може здолати Україну, тому треба змусити Київ перестати чинити опір. Звичайно ж, все заради “світової стабільності” та власного політичного престижу тих, хто проситься у “посередники”. Однак на даний момент ця ідея навряд чи спрацює, а Україна тим часом готується до контрнаступу, за допомогою якого “вгамує” не тільки Путіна, а й зграю “миротворців”, які бажають поживитися на цій війні.