Президент Володимир Зеленський повідомив, що цього тижня кремлівський терористичний режим продовжить масовані ракетні обстріли України. Чергова хвиля очікується у найближчі пару днів. Попередні удари послабили енергетичну систему, але завдяки зусиллям ЗСУ та енергетиків тотального та тривалого блекауту вдалося уникнути. Росіяни прагнуть занурити Україну в темряву й холод, виснаживши системи ППО, але в них піджимають терміни – згідно з прогнозами синоптиків, у найближчий місяць-півтора суттєвих морозів не передбачається. З якою метою Путін посилює ракетний терор України і чому його тактика не спрацює, в ефірі Апостроф TV розповів російський військово-політичний оглядач із Праги Юрій Федоров.
Путін цими масованими ракетними ударами, випадковими чи не випадковими “прильотами” ракет територією Польщі (країни НАТО) промацує реакцію Заходу, наскільки далеко він здатний зайти. Тут найбільше підходить аналогія з дресирувальниками тварин: ткнув пальцем у якусь частину тіла тварини і дивиться, як вона реагує, чи готова у відповідь випустити пазурі і показати зуби.
Основна мета Путіна – припинити постачання західної зброї до України. Для цього він прямує на шантаж країн НАТО. Зрозуміло, що військової перемоги Путін не отримає, і для нього зараз питання в тому, як мінімізувати втрати, але постачання західних озброєнь у будь-якому випадку дуже заважають Кремлю.
Путін вдається до таких методів, бо в нього з кожним днем звужується поле можливостей. На полі бою сформувався паритет із впевненим переходом ініціативи до рук ЗСУ. Путін не може нав’язати Києву “переговори” на своїх умовах, хоча ми бачимо, що російське МЗС останні дні лише тим і займається, що пропонує “переговори”: телевізійні пропагандисти прямим текстом говорять про те, що ракетні обстріли припиняться, якщо Київ погодиться прийняти умови Путіна
Україна, як бачимо, правильно робить і не погоджується на кремлівські умови. Ракетні обстріли впливають на настрої ЗСУ у тому сенсі, що українські військові хочуть якомога жорсткіше помститися російському командуванню за ці ракетні обстріли.
Відповідно, у Путіна залишається лише два варіанти – продовжувати ракетний тероризм зі спробами знищити енергетичну інфраструктуру України та загроза застосування ядерної зброї. Здатність Кремля тероризувати енергетичну систему залежить від запасу крилатих ракет повітряного базування, який все ж таки не безмежний. Можливості ядерного шантажу також обмежені. Будь-яка згадка – пряма чи непряма – теми ядерної зброї з боку Кремля чи російських пропагандистів лише дратує Україну та Захід, а не лякає їх.
Навіть Китай, який розглядався Кремлем як союзник, виступає категорично проти застосування ЯЗ на полі бою. Лідер КНР Сі Цзіньпін особисто вже висловлюється з цього приводу. Це прямий сигнал для Москви та Путіна.
Хоча в Кремлі ще теплиться надія, що терористичні методи, економічні проблеми та холодна зима таки змусять Захід піти назад і перестати допомагати Україні в нинішніх обсягах. Путін, як і багато диктаторів, які опинилися у важкому становищі, просто сподівається на диво, якого не буде.
Гітлер навесні 1945 року, сидячи в бункері, до останнього сподівався, що ситуація виправиться, що до Берліна підійде додаткове підкріплення, а союзники (США, Британія та СРСР) остаточно посваряться і припинять координувати зусилля. Як сталося насправді, ми знаємо, але диктаторські режими мають таку спільну властивість – до останнього вірити у порятунок.
Жодного дива Путін не дочекається, але він продовжує вірити в те, що зможе якось без особливих втрат вибратися з цієї кривавої авантюри, послабивши погрозами підтримку України з боку Заходу, але в нього нічого не виходить, і вже не вийде.