Днями Washington Post повідомила, що Іран збирається передати Росії балістичні ракети класу “земля – земля” для використання у війні проти України. Такого висновку дійшла розвідка однієї з держав-союзниць США. Цю інформацію вже передали Штатам та Україні. Перша партія ракет Fateh-110 і Zolfaghar готується на заводах в Ірані. Тим часом Україну знову атакують іранські дрони-“мопеди”, спричиняючи руйнування та жертви у низці містах. Наскільки важливим для Росії є дроново-ракетна співпраця з режимом аятолл, та як нам позбуватись ворожих подарунків, “Апострофу” розповів військовий експерт Михайло Жирохов.
Відразу варто зазначити, що нічого супертехнологічного іранці не можуть зробити в принципі. Але вони можуть масово клепати дуже дешеву зброю, яка базується на китайських компонентах. Американці свого часу писали, що при розробці ракети “Фатіх-110”, яку Тегеран нібито збирається постачати Москві, була використана величезна кількість китайських розробок. Що ж стосується іншої розробки, яку нібито теж хочуть постачати Москві – “Зульфікар”, то це модифікація “Фатіх-110”, але більш далекобійна.
Для нас обидві модифікації ракет будуть важкими цілями: іранці кажуть, що “Зульфікар” має дальність польоту близько 700 км (російські “Іскандери” летять на 500 км), а бойова частина становить біля 500 кг в обох ракетах. “Зульфікари” мають касетну бойову частину – це дуже неприємна річ, “Фатіх-110” теж летить на чималеньку відстань – 300 км. Але в обох випадках потрібно розуміти, що все це – іранські дані, і вони завжди видають бажане за дійсне. Тому як далеко вони летять та на якій відстані можуть вразити цілі – незрозуміло, бо їх використовували всього декілька разів. Так, “Зульфікар” використовували для ударів по Сирії, а “Фатіхи-110” свого часу використовувались для ударів по Іраку.
Як боротися з цими ракетами? Так само, як і з крилатими та балістичними ракетами – тими ж “Іскандерами” – тобто система ППО, перехоплення ракетами. В тому числі ракетами, які будуть постачатися нам західними союзниками, навіть застарілі HAWK, які нам нададуть іспанці, будуть досить ефективними проти іранських “гостей” – звісно, допоможуть і IRIS-T, і NASAMS, принаймні вони будуть ефективніші за радянські ракети які є у нас на озброєнні. Проти дронів з того ж Ірану вони, на жаль, неефективні, бо двигуни “шахідів” і “мохаджерів” “холодні”, головка самонаведення ракет часто зривається і не може захопити ціль, хоч це і можливо в принципі – але дуже важко, саме тому їх в більшості збивають за допомогою зенітних гармат.
Назагал, наша тактика боротьби з дронами тільки починає формуватися, все на що ми зараз спроможні – використовувати зенітні комплекси “Гепард”, “Шилка”, ЗУ 23-2 та інші. Але все упирається в те, що в нас нема системи попередження. Тобто наявні у нас радіолокаційні станції “беруть” об’єкти вище 200 метрів, а дрони йдуть нижче і РЛС їх не засікають. Єдиний спосіб їх виявлення – візуальна видимість та характерний звук.
Читайте: Енергетики роблять все можливе, але примусами та спиртівками варто запастися – експерт з ядерної безпеки Ольга Кошарна
Що ж до ракет – важко сказати, скільки ракет Іран зможе продати Росії. Коли президент Зеленський назвав цифру 2000 дронів – всі були збентежені, але йшлося про розміщення замовлення, виконання якого може розтягнутись і на два, і на три, і на п’ять років. Ті ж дрони, які вже використовуються – передані зі складів КСІР та іранської армії, вони не зійшли з конвеєрів на заводах щойно. Тут важливо нагадати, що самі іранці роблять в цих безпілотниках лише корпус, інші компоненти вони закуповують на міжнародному цивільному ринку. Тобто швидкість їх виробництва напряму залежить від того, наскільки швидко вони закуплять двигуни, паливні системи тощо. Адже корпус виготовити достатньо просто, його і в гуртку авіамоделістів можна зробити, і наростити їх виготовлення теж досить нескладно.
Що ж до виготовлення ракет, то треба розуміти, що про їх виробництво і характеристики існує надто мало даних, західні аналітики які про них пишуть, керуються лише своїми суб’єктивними судженнями. Тобто ніхто не знає точно, скільки ракет виготовляють в Ірані і які можливості у іранського ВПК існують щодо їхнього виготовлення. Точно невідомо навіть з яких компонентів їх збирають. В США вважають, що вони китайські, але тут є багато питань. В будь-якому разі все впиратиметься в те, скільки вони зможуть зробити двигунів – оцінки можливостей ВПК різняться від 10 до 100 одиниць на місяць – тобто, ніхто не знає реальний стан справ.