Російські окупанти продовжують завдавати ракетні удари по Миколаївській області. 12 липня внаслідок потужної атаки зазнали руйнувань декілька об’єктів інфраструктури. На щастя, минулося без жертв.
Чого добивається ворог, завдаючи масованих обстрілів по Миколаївщині, як живе регіон в умовах щоденних обстрілів та які настрої панують серед населення? Про це в ефірі Апостроф TV розповів голова Миколаївської ОВА ВІТАЛІЙ КІМ.
— Вчора відбувся жахливий обстріл Миколаєва. Які наслідки удару, чи вдалося встановити всі об’єкти, які були пошкоджені?
— Все встановлено, жертв немає, є поранені. Тому все добре. Відновлюємо роботу пошкоджених підприємств, розбираємо завали. На загал пережили, скажімо так. Сьогодні вночі і вранці не було по місту обстрілів, було по Березнегуватській громаді. Знищена лікарня сімома ракетами, але теж немає поранених та загиблих.
— Куди влучають ці снаряди, по чому гатить ворог? Це цивільна інфраструктура чи стратегічні об’єкти?
— Вони гатять без розбору. Зважаючи на те, що повністю знищена школа, дві лікарні пошкоджені, ангари, підприємства, якісь комунальні підприємства, які обслуговують тролейбуси, знищені — це все цивільна інфраструктура. Куди вони гатять — незрозуміло, але потрапляють вони по цивільній інфраструктурі.
— Які масштаби руйнувань? Ці об’єкти повністю знищені чи підлягають реставрації та відновленню? Чи можуть ті самі лікарні функціонувати після таких обстрілів?
— Дивіться, якщо ракета влучає безпосередньо в будівлю, вона зазвичай відновленню не підлягає. Якщо ракета влучає хоча б за метрів 10-20 від будівлі, то знищуються дах, вікна, двері, але сама будівля, здебільшого, підлягає відновленню. Тому по-різному. Якщо казати про вчорашній обстріл, то шість будівель не підлягають відновленню.
— Загалом можете сказати, який відсоток будівель зруйновано ворогом в регіоні?
— Точних даних у мене немає. Близько 7 тисяч об’єктів зараз знищені чи пошкоджені. Важко казати, тому що дуже багато будівель знищено на лінії фронту. Там є села, де знищено 70—90% всього. І там в принципі населений пункт відновленню не підлягає, його треба будувати з нуля.
— Ми бачимо, що ворог якраз таку тактику і обрав — випалює все. Як люди реагують на це все? Є думка, що ворог у такий спосіб хоче нас зламати та залякати. Чи вдається йому це?
— Люди обурюються, але їх це не зупиняє. Навіть у тих селах, де залишилися 10-20% домівок, деякі люди на відсіч не хочуть виїжджати. Вони розуміють, що це небезпечно, але вони кажуть: “Нам нема куди їхати, це мій дім, я тут народився, я тут і залишуся”. Ситуація різна. Але в тих селах і населених пунктах, які звільняють наші ЗСУ, люди всі як один зі сльозами на очах зустрічають наших військових.
— А у Миколаєві які настрої?
— Залежить від погоди. Якщо сонечко і вітру немає, всі посміхаються. Якщо дощ — не посміхаються. Тут є такий жарт, що люди від дощу ховаються ретельніше, ніж від обстрілів. Такий у нас настрій у Миколаєві.
— Дисципліни під час повітряної тривоги немає?
— Є, але це особисте питання для кожного. Ви повинні розуміти, що ми понад чотири місяці живемо під обстрілами. Здебільшого, люди призвичаїлися до обстрілів і спокійно на це реагують.
— Чого добивається ворог цими обстрілами?
— Я трохи почитав, послухав. Ця тактика не вигадана окупантами чи особисто президентом російської федерації. Вони завжди використовували цю тактику, коли вбивають мирне населення для того, щоб здіймалася паніка, і люди зверталися до уряду, щоб припинити війну. Цю тактику вони продовжують і зараз, намагаючись залякати цивільне населення. Справа в тому, що на наше населення, саме на українців, це зовсім не діє. Це тільки додає люті й ненависті до російських окупантів.
— Ми бачили, що після того, як почала працювати нова зброя, зокрема на півдні країни, обстановка на фронті трохи змінилася. В регіоні у вас щось змінилося з приходом тих самих HIMARS, наприклад?
— Так, змінилося. Навіть невелика кількість високоточної далекобійної зброї дуже сильно змінює карту бойових дій та ситуацію. Це бачимо не тільки ми, це бачить і ворог, це бачить весь світ. Тому ми чекаємо ще на зброю. Вона зараз дуже ефективно працює по складах, по командних пунктах. Через перехоплення ми чуємо, що відбувається в штабах і в армії російських окупантів, яка паніка є.
Ніхто не хоче тут воювати навіть з командирів, тому що це далеко не перший генерал, який приїжджає, а йому кажуть: “Їдь на фронт, на першу лінію, ти повинен підняти бойовий дух”. Він приїжджає і в пакеті відʼїжджає назад. Таким чином він не підіймає бойовий дух, а тільки підтверджує те, що нема чого тут робити російським окупантам.
— Було повідомлення від МЗС, що вже є якісь успіхи у перемовинах щодо експорту українського зерна, навіть уже є якісь тестові рейси плануються. Яка ситуація з роботою портів у Миколаєві, чи може зараз йтися про якесь розблокування?
— На жаль, я зараз не можу коментувати цю ситуацію. Так, ми стежимо за тими подіями і перемовинами, які веде МЗС, і сподіваємося на те, що ми теж зможемо експортувати зерно через наші порти. Але на зараз коментувати ситуацію по наших портах я не можу.
— За ці майже півроку війни ви стали взірцем оптимізму для багатьох. Натомість ситуація в області дуже складна. Як це, керувати фактично прифронтовим регіоном?
— Так само, як і не прифронтовим, але тільки з обстрілами. Так, ми відзрізняємося, ми прифронтові, але війна у нас на території всієї країни. Наші люди призвичаїлися. Що стосується мене, то рішення моє і моєї команди було ухвалене в перші дні війни, і воно незмінне. Тому зможу вам розказати після нашої перемоги як це — керувати військовою областю, бо дуже багато чого не можу розповісти.