У неділю, 4 липня, Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що Сили оборони під тиском переважаючих сил противника були змушені відійти з Лисичанська. Українські воїни продовжують опір, але, як резонно визнають у Генштабі, крім залізної волі та патріотизму для захисту потрібні й матеріально-технічні засоби. З огляду на те, що окупанти кидають усі сили на вузькі ділянки фронту, цього разу засобів у рашистів виявилося більше. Як саме окупанти коригують свою тактику для досягнення локальних результатів, читайте у колонці для “Апострофа” військового експерта Олега Жданова.

Відхід із Лисичанська був організованим. Генеральний штаб прийняв таке рішення, щоб зберегти життя людей і техніку. Судячи із ситуації, рішення не було спонтанним. Ми припинили триматися за Луганську область ще тиждень тому.

Утримувати Лисичанський виступ стало надто ризиковано після прориву окупантів у районі Тошківки. Як би нам це не подобалося, але противник також навчається воювати та аналізує свої помилки. Вони йдуть широким фронтом, а кидають всі сили певні ділянки. Наприклад, на південь Лисичанська.

Цього разу росіяни не пішли на прямий штурм міста, а намагалися оточити його.

За рахунок переважаючих сил, вони не залишили нам вибору. З Лисичанськом повторилася ситуація, як під час штурму Грозного за часів другої чеченської війни. Тут залишалося два варіанти: або солдати гинуть разом із позиціями, або відходять нового кордону оборони.

Крім переваги в артилерії, кількості особового складу та боєприпасів, росіяни досягли переваги в небі. За допомогою безпілотників “Орлан”, які вони масово клепають, окупанти вираховують наші позиції і, виявивши мету, артилерія б’є нею протягом хвилини.

За нормою артилерії на взводно-опорний пункт потрібно 60-90 снарядів, а росіяни кладуть 200-300. Тобто окупанти швидким вогнем перемелюють позицію, потім йдуть перевіряють, відстрілюються наші чи ні. Якщо відстрілюються, знову викликають вогонь артилерії.

Виходить, що за окупантами цілий “ліс” артилерії, потік снарядів та ракет. Зрозуміло, що це озброєння ще минулого століття, але його багато, і воно також вбиває. Щоб цьому активно протистояти, потрібно вести артилерійську дуель, а для цього ЗСУ необхідно мати артилерії в 3-4 рази більше, ніж зараз.

У воєнному відношенні нічого критичного не сталося. Так, наші сили змушені були відійти під натиском переважаючих сил противника. Тепер Сили оборони України переходять на нові рубежі для виконання завдань щодо активного опору окупантам та вимотування противника.

Контроль над Луганською областю дається окупантам надто високою ціною, можливості противника обмежені та поширити свій контроль над Донецькою областю окупанти не в змозі.

Найголовніше, що ми не потрапили в оточення, що наша армія не розгромлена, продовжуючи бути керованою та боєздатною. Маючи боєздатну армію, завжди можна відвоювати те, що було тимчасово втрачено.

Щодо політичної складової, то для нас це нестиме певний дискомфорт, оскільки Кремль почне трубити, що вони вже “звільнили” так звану “ЛНР”. З іншого боку слід розуміти, що подібні заяви розраховані виключно на російську публіку. Ніхто, окрім РФ і невеликої купки її сателітів, ні в які “ЛНР” та “ДНР” не грає, розуміючи, що йдеться про дві області України.