Множинне громадянство та історичні землі

На тлі затягування із вирішенням життєво важливих для виживання України проблем до Дня Соборності президент Володимир Зеленський висунув низку нових ініціатив – законопроект про множинне громадянство та указ про історично населені українцями території Росії. Яка їх мета і у якій мірі нові ідеї на часі, розбирався “Апостроф”.

У неділю, 21 січня, Володимир Зеленський до певної міри заперечив те, навколо чого оберталося все суспільне і політичне життя України з початку року – посилення Сил оборони.

“Я особисто на сьогодні поки що не бачу потреби мобілізувати півмільйона людей… Не тому що мені зараз хочеться відповісти, комусь сподобатися. Просто це не тільки життя, життя – це номер один. А друга історія – це є відповідні дії і відповідні операції”, – заявив голова держави в інтерв’ю британському телеканалу Chanel 4 News.

Водночас, керівник ГУР Кирило Буданов в інтерв’ю Financial Times зазначив: “не можна навіть думати, що ми можемо обійтися без мобілізації”.

Читайте: Кубань, Стародубщина, Слобожанщина і не тільки: Зеленський дав “знак” українцям в Росії

І ще одна цитата. Цього разу від керівника Офісу Президента Андрія Єрмака:

“На фронті війська скаржаться на брак людей і ресурсів, і кажуть, що вони більше не в змозі наступати. Це, безперечно, проблема, і немає сенсу її приховувати”, – повідомив він в інтерв’ю Le Figaro.

У чому ж причина таких різних висловлювань?

“На мою думку, Офіс Президента і сам Президент намагаються перекласти відповідальність на військових. Якщо подивитися заяви двомісячної давності, коли тільки почали говорити про мобілізацію, то там заяви були іншого характеру”, – зазначає в коментарі “Апострофу” політичний аналітик Олександр Кондратенко.

Ще одна проблема, зниження значимості заяв керівництва держави.

“Якщо брати просто публічні заяви, то вони за собою у великій мірі нічого не несуть. Як би я не відносився добре до ГУР і ЗСУ, за останні півтора роки були десятки заяв Кирила Буданова, які потім виявилися неправдою, м’яко кажучи. Всі такі загальні фрази – це для суспільства, для підняття морального духу”, – додає Олександр Кондратенко.

“Апостроф” уже писав про небажання жодної з гілок влади брати на себе відповідальність в ході розгляду законопроекту про мобілізацію у першій версії.

Судячи, з взаємної суперечливості заяв керівництва держави, ця проблема не була вирішена. Тож залишається пропонувати нові ідеї.

Нове і забуте старе

У понеділок, 22 січня, у День соборності України Президент Зеленський видав на гора одразу дві ініціативи. Мабуть найбільш резонансна – множинне громадянство. Коли мільйони українців були змушені опинилися за кордоном через агресію Росії, така ідея виглядає логічно. Додатково тут варто згадати мільйони тих, хто до Великої війни виїхав на заробітки, а також діаспорян попередніх поколінь.

Законопроєкт складний, великий за обсягом. Він пропонує змінити не тільки закон про громадянство, а й ряд інших: закон про імміграцію, закон про правовий статус осіб без громадянства. В частині громадянства – взагалі нова редакція.

“Найбільш цікавим, на мій погляд, є те, що президент пропонує ділити держави на групи. Залежно від того, до якої групи держав відноситься громадянство певної особи, буде залежати поводження України із такою особою. Це достатньо свіжий і складний підхід. Одразу виникає питання, чи ми в такий спосіб не дискримінуємо людей? Чи було попереднє погодження із державами, які входять до списку (дружніх – “Апостроф”), як вони до цього поставляться? Як початок – цікаво, але зрозуміло, що ще будуть обговорення серед експертів і у Верховній Раді”, – підкреслює в коментарі “Апострофу” юристка-міжнародниця Ольга Поєдинок.

Головне, аби вистачило політичної волі провести всі дискусійні норми через два читання Верховної Ради. В іншому разі зміни щодо громадянства можуть загубитися в коридорах парламенту. Так само як і перша спроба врегулювати це питання. Тут варто нагадати, що законопроект № 2590 який регулює сферу подвійного громадянства, був зареєстрований ще в 2019 році. Подавав його також Президент Зеленський, однак профільний комітет Ради відклав розгляд у травні 2020 року, і аж донині він висить на сайті парламенту без уваги.

Турбота про діаспору

Друга президентська ініціатива – указ про історично населені українцями території Росії. Вона теж може бути корисною, принаймні як інструмент зовнішньої політики України.

“На рівні заявки це робити треба. Зараз на расєюшкє запалає, коли ми скажемо, що кубанським козакам будемо давати українське громадянство, комусь із Стародубщини, Східної Слобожанщини, де компактно проживають українці. Зараз ми фактично збісимо їх, і це правильно та класно”, – каже в розмові з “Апострофом” експерт Бюро аналізу політики Віктор Бобиренко.

План дій щодо збереження національної ідентичності українців в РФ має розробити Кабмін і подати до РНБО. Однак в президентському указі немає чітких показників ефективності. А вони важливі. Звісно, не будемо забігати наперед, але можна створити безліч робочих груп. Можливо, навіть окремий центральний орган виконавчої влади, та це не завжди означає ефективну роботу.

“Намагаюся уявити, яким чином ми можемо зараз підтримати “збереження національної ідентичності українців в Російській Федерації”, як пропонується в указі, і нічого реального вигадати не можу. Ну, окрім того, що витратять бюджетні кошти на якусь радіопрограму для Кубані, яку там ніхто не почує”, – вважає політолог Олександр Кочетков.

Водночас, на його думку, при всій декларативності цього указу він обов’язково буде використаний ворогами України для пропаганди начебто зазіхань України на територію недоімперії.

Віктор Бобиренко у свою чергу вважає, що слід розділяти довгострокові цілі ініціатив влади та їх нагальний медійний ефект.

“Будь-які кроки та ініціативи Офісу Президента дуже часто є відволіканням уваги від чогось іншого. Я думаю, що у них завжди лежать якісь ідеї, якими можна перекрити погані ініціативи, зашквари і тому подібне. Якщо таких ініціатив нема, то вони випускають Фаріон з мовою чи Мар’яну Безуглу з безглуздими “наїздами” на військове керівництво. В цьому випадку, це напевне”, – вважає Віктор Бобиренко.

Коли медійна складова переважає, не завжди є натхнення та воля доводити задумане до кінця.

Відносини з бізнесом

Паралельно на очах в українців розгортаються одразу кілька знакових судових справ. Наявність вини у цих справах має встановити суд. Та політичні наслідки є уже.

Провадження проти сім’ї Гринкевичів щодо закупівель у Міноборони виглядає як спроба вкотре побороти корупцію у цьому відомстві і загалом має схвалення в суспільстві. Водночас, справа Ігоря Мазепи розділила суспільство, хоча фактично йдеться про справу щодо привласнення за часів президентства Януковича 300 гектарів земель, на якій знаходяться гідротехнічні споруди Київської ГЕС. Попри наведені факти значна частина бізнесу сприйняла його як політичне переслідування.

У владі ризики, схоже, розуміють. За словами Президента Зеленського, в понеділок, 22 січня, урядовці зустрічалися з представниками українського бізнесу.

“Дискусія непроста. Є серйозні питання. Є дійсно складнощі. Я ознайомився з деталями. Попросив зробити необхідні напрацювання, щоб усі складнощі між урядовцями, бізнесом, правоохоронцями були зняті”, – заявив голова держави у вечірньому зверненні, 22 січня.

Та вже наступного дня коаліція бізнес-спільнот “за модернізацію України”, що об’єднує 96 провідних бізнес-асоціацій, заявила про незаконний тиск правоохоронних органів, висунувши низку вимог: мораторій на будь-які силові дії при перевірках бізнесу, перезапуск Бюро економічної безпеки, оголошення політичної оцінки незаконному тиску на бізнес і інші. Якщо ці вимоги не буде виконано, підприємці планують 1 лютого оголосити призупинення роботи компаній на одну годину.

У цілому, увесь набір меседжів з боку влади, які б конструктивні вони не були, мав би перетворюватися у реальні справи. Це не завжди виходить, особливо у складних справах, які потребують глибоких специфічних знань або постійного роз’яснення суспільству. В умовах війни це може мати погані наслідки.

“Ми зараз дочекаємося до того, що в Росії Путін 17 березня на псевдовиборах підтвердить свою легітимність і в кінці березня може розпочати додаткову мобілізацію, щоб мати перевагу”, – підсумовує Віктор Бобиренко.

Ключовий же елемент – забезпечення справедливості. І в розмові з захисниками на фронті, і з тими, хто має їх замінити. Зрештою, ті, хто забезпечує тил, також потребують справедливості.

“Найголовніше, про що раніше казав Володимир Зеленський – справедлива мобілізація. У всьому світі існує практика, коли під час війни мобілізується умовно до 10% населення. Але якщо ми кажемо про справедливість, то це 10% від Кабміну, 10% від народних депутатів, силового блоку, держслужбовців і так далі. Якщо у такій пропорції люди підуть умовно в штурмові бригади на нуль захищати Україну, то попри всі питання корупції, народ це сприйме правильно. Це можливо вплине на ефективність мобілізації”, – підсумовує Олександр Кондратенко.

Без зрозумілих правил гри у суспільстві відносною найбільш гострих проблем жодні важелі чи термінові ініціативи не знайдуть схвалення.

Читайте: Повертаємося до реалізму: що змінить візит Туска в Україну

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *