Народний депутат України Віталій Войцехівський став відомим після того, як з трибуни Верховної Ради закликав президента України звільнити очільника Черкаської обласної військової адміністрації генерал-майора Ігоря Табурця. Після цього в ЗМІ стали з’являтись публікації в яких Войцехівського звинувачували в усіх смертних гріхах. Нардеп розказав в інтерв’ю “Апостроф TV“ про свою роботу в парламенті, про вплив на рідній Черкащині, та про те, що спонукало виступити з різкою заявою в парламенті.

– Пане Віталію, розкажіть, як почався ваш шлях у велику політику?

– Шлях в парламент розпочався з розмови з нашим президентом Володимиром Зеленським. Після цієї розмови я зрозумів, що можу бути корисним не лише в своєму місті і громаді, а все таки, враховуючи досвід моєї роботи, можу бути корисним і в масштабах всієї країни.

– Якщо порівнювати роботу в парламенті та роботу в місцевому самоврядуванні, то що вам ближче?

– Насправді я сумую за тими часами, коли я був головою громади, але я б не сказав, що я шкодую, що перейшов на цю роботу. В органі місцевого самоврядування ти бачиш проблеми локально, а коли ти в парламенті, треба розуміти, що не тільки є Черкащина, а є ще Донеччина, яка окупована. Треба вже думати, що там потрібно робити. На рівні місцевого самоврядування – це просто щоденна робота для забезпечення життєдіяльності громад. А от уже в парламенті, нажаль, політика включається, і дуже багато є демагогії, дуже багато є популізму і це шкодить ефективності роботи.

Читайте також: Всі громади працюють на перемогу, є велика довіра до президента – нардеп Віталій Войцехівський

– А що допомагає ефективності? Ви, як людина з розумінням роботи місцевого самоврядування, можете привнести щось своє?

– Я не скажу що я вундеркінд, який перебудує роботу парламенту. Основна частина парламентарів більш досвідчені, тому що вони на 2 роки більше працюють. Війна заставила парламентарів переглянути свою роботу. Так, популізм є. Так, є демагогія, яку я згадував. Але в нас змінилися пріоритети. Сьогодні всі в парламенті, в тому числі і опозиція розуміють, що в нас є одна мета – перемога.

– Пані Віталію, ви тричі обиралися міським головою Золотоноші, чи маєте ви зараз якийсь вплив на місто, або зв’язок із тими процесами, які там відбуваються?

– Я не можу не мати зв’язок по тій причині, що я живу в Золотоноші, я не переїхав жити в Київ. Навіть коли відбуваються парламентські засідання, ввечері я їду додому в Золотоношу і я громадянин цього міста, я там живу. Чи впливаю я на це місто? Не можу сказати. Сьогодні у нас в Золотоніській міській громаді багато авторитетних людей. Ми живемо дружно і нема такого, що от сказав Войцехівський і все.

– Може ви впливаєте на якісь кадрові рішення, роботу місцевих депутатів?

– Насправді депутати в Золотоніській громаді мені подобаються. Там є різні погляди, там завжди дискусія, завжди йде жваве обговорення всіх проблем. Вони всі хочуть щоб і громада розвивалася, і країна. Але, те що ми називаєм виконавчим комітетом Золотоніської громади, це є команда, яка сформувалася тоді, коли я був міським головою, і вони працюють. Мені приємно, що коли я йду по вулиці, а мені кажуть: “Віталій, ти знаєш, слава богу, робота в громаді іде”.

– Стосовно роботи в парламенті. В якому комітеті ви зараз працюєте і на що основні акценти роботи?

– В парламенті я працюю в комітеті органів державної влади і місцевого самоврядування та містобудування. Це якраз те, що близьке мені по духу, чим я займався останні роки, будучі головою громади. Сьогодні ми працюємо над новим адміністративно-територіальним устроєм. Ми розумієм, що після нашої перемоги прийдеться працювати над цим напрямком, особливо на деокупованих територіях. Деякі населенні пункти ми, нажаль, не будемо відновлювати у найближчій час. Йдеться про такі населенні пункти як Бахмут, Попасна, Волноваха. І це тільки ті, що на слуху. А ще є села, шахтарські селища.

Також наш комітет працює над питанням виборів. Після перемоги ми маємо проводити вибори, яких ще в нас не було, бо ми будемо мати деокуповані території зі своєю ситуацією. В нас є закордонний виборчій округ, там сьогодні людей дуже багато. Вони громадяни України і мають реалізувати своє конституційне право проголосувати. На території, яка не окупована, є багато переміщених осіб, які теж мають реалізувати своє право. І треба всі ці нюанси врахувати. Сьогодні ми багато працюємо, вивчаєм досвід по виборах наших колег із незалежних країн колишньої Югославії: Хорватії, Боснії. По адміністративно-територіальному устрою працюємо з колегами з Польщі, з Німеччини, з балтійських країн.

Ми їздим по всій Україні, спілкуємся з внутрішньо переміщеними особами. Ми маєм почути думку наших людей із закордону. А потім все це маємо врахувати. В нас проходять круглі столи, в нас проходить дуже багато зустрічей. І закони не можуть швидко прийматись, якщо ми хочемо, щоб вони були дієві і дійсно служили для людей.

– Громадська організація “Команда Войцехівського” – це якийсь новий політичний проект?

– У нас в Україні багато громадських організацій, тисячі благодійних фондів і я не думаю, що все це політичні проекти. Як виникла ідея по громадській організації? Почалася війна і стало зрозуміло, що нам потрібно допомагати хлопцям на війні, людям, які переміщалися, людям, які потрапили в важку ситуацію. І коли допомагаєш, то процес потрібно формалізувати, створити громадську організацію. Ми могли б її назвати, наприклад, “Мир в усьому світі”, і я був прихильник якоїсь нейтральної назви, але, коли зібралися, то люди завжди питають хто до цієї організації входить. Мені сказали: “Віталій, люди знають, що тут є ти, то буде більше довіри”. Я не хочу хвалитись, що я такий молодець, але насправді ми більше 60 автомобілів відвезли на фронт, там і тепловізори, і дрони. Також проходить допомога і пересічним громадянам. Це робить не тільки Войцехівський, на окрузі працює команда. Після завершення війни, я не знаю, чи буде необхідність в цьому проекті. Зараз він виконує місію допомоги людям, які потрапили в важку ситуацію і людям, які боронять нашу державу.

– Пане Віталію, 23 березня з трибуни Верховної Ради ви гучно закликали звільнити очільника Черкаської обласної військової адміністрації генерал-майора Ігоря Табурця. Які у вас до нього претензії?

– Особисто, як до людини, нічого не можу сказати. В мене були і є претензії до нього, як до людини, яка була призначена президентом, якого я щиро поважаю. Крайнею краплею став випадок з рейдерським захопленням підприємства, яке знаходиться на моєму окрузі. Коли три дні рейдери, і це очевидно було для всіх, займалися незаконними діями, а один з них сказав, що губернатор в курсі діла. А губернатор замість того, щоб відреагувати на цю інформацію, проводить брифінг і говорить, що він просто контролює ситуацію. Після того, може трохи емоційно, я закликав президента звільнити Табурця. Мені, до речі, сказали, що якби я був виваженим політиком, я б цю заяву не зробив. Але, я вважаю, як що щось, на мою думку, йде незаконно, я маю про це говорити. Це буде чесно і перед собою, і перед людьми, які мене обрали.

– Що змінилось після цієї заяви для вас, для Табурця?

– Табурець працює. Не все що робиться в області мені подобається. Є питання. Я ці питання тепер озвучую через депутатські запити, чи депутатські звернення до правоохоронних органів, яке відношення до того має губернатор і його оточення. Це не якась помста. Сьогодні війна і просто дуже соромно перед хлопцями, які захищають нашу Батьківщину. А в нас є факти, які мала б присікти людина, призначена президентом. А вона цього не робить.

Що змінилося по відношенню до мене? З цього приводу я згадав твір Марка Твена, він здається називається “Як я балотувався в губернатори”. Там людина захотіла балотуватись, про нього почали стільки всього писати. І коли він почитав, то сказав, що така людина не має право йти в губернатори. От і про мене написали багато цікавого. Воно для мене смішне. Не скажу що це добавляє позитивних емоцій, але я сильно й не засмучуюсь з цього приводу. Одна людина мені сказала: “Віталій, мабуть ти наступив на мозоль, якщо так пішло”. Мене на Черкащині дуже добре знають. Я не хочу хвалитись. Я ходжу по місту і навіть після того виступу, публікацій, люди вітаються і кажуть цю фразу: “Віталій, мабуть ти наступив на мозоль”. Я здогадуюся кому це потрібно, і здогадуюся хто за цим стоїть. Але на все свій час.