Глава Китаю Сі Цзіньпін здійснив дводенний візит до Москви під час якого поговорив із Путіним як тет-а-тет, так і у розширеному складі делегації. За підсумками візиту сторонами було підписано пакет із 14 документів, зокрема заяву про плани економічного співробітництва між Росією та Китаєм до 2030 року та заяву про плани поглиблення партнерства. Після переговорів Сі та Путін зробили низку заяв, що насамперед стосуються України. Які реальні підсумки зустрічі Путіна та Сі та як ці переговори вплинуть на Росію, Україну та міжнародні відносини загалом, читайте у матеріалі “Апострофа”.
Поцілувати руку Сі
Голову КНР Сі Цзіньпіна зустрічали у Москві по-царськи. Тут була і червона килимова доріжка, і військовий оркестр, і багатокілометровий кортеж із перекриттям центру Москви. Та й Путін не став садити Сі за довгий стіл, як він це робив із політиками західних країн. Після переговорів на честь Сі було дано вечерю в Грановитій палаті Кремля.
Такий величний прийом лідера КНР цілком зрозумілий. По-перше, китайці люблять яскраве і помпезне, а тому приймаюча сторона вирішила їх ублажити. По-друге, Сі приїхав до Путіна, незважаючи на те, що той оголошений міжнародним злочинцем, і Путін теж не міг йому не віддячити.
Читайте також: Зеленському треба бути обережним: як Китай поглинає Росію
З приводу такого теплого прийому Сі у Москві в соцмережах з’явилася згенерована нейромережею “фотографія”, де Путін на колінах цілує руку Сі.
“Справді, хтось вірить у реальність такого формату спілкування і, що найдивовижніше, радіє цьому”, – говорить у коментарі “Апострофу” політичний аналітик Ярослав Макітра.
Про те, що Росія, по суті, стала васалом Китаю констатував у коментарі “Апострофу” дипломат і колишній генеральний консул України у Владивостоці Олександр Данильченко: “Ні про яку рівність, рівноправність, тим більше старшого брата не може бути й мови. Китай інакше про ці відносини і не мислить. Навіть раніше, коли співвідношення економік було 3 до 1 на користь Росії, Китай намагався хоча б таку видимість створювати. Сьогодні це співвідношення 10 до 1 на користь Китаю. Кількість населення – та ж пропорція. Кількість армій теж не на користь Росії. Путіну протиставити нічого, крім кількості ядерної зброї. Але для Китаю це не аргумент, та й Росії втрачати єдиного потужного союзника (принаймні Кремлю хочеться вірити в це) ні до чого”.
Китай вміє чекати
За підсумками переговорів Сі та Путіна було підписано 14 документів і більшість із них спрямована на поглиблення економічних відносин між КНР та Росією. На брифінгу Путін та Сі Цзіньпін зробили з цього приводу такі заяви:
– Росія готова нарощувати постачання Китаю нафти та природного газу, зокрема, у рамках проекту “Сила Сибіру-2”. За словами Путіна, сукупний обсяг постачання газу до 2030 року становитиме не менше 98 млрд кубічних метрів плюс 100 млн тонн зрідженого природного газу. Втім, за інформацією американського видання Bloomberg, голова КНР Сі Цзіньпін розчарував російську сторону, відмовившись брати на себе зобов’язання щодо підтримки “Сила Сибіру 2”;
– Незважаючи на пандемію та санкції, товарообіг Росії та Китаю у 2022 році досяг історично рекордної позначки – 185 мільярдів доларів, а у 2023 році перевищить 200 млрд доларів. За рік товарообіг зріс на понад 30%;
– в інвестиційній сфері сформовано масштабний пакет із 80 значущих та перспективних двосторонніх проектів у різних галузях на суму близько 165 мільярдів доларів;
– Росія та Китай продовжують розвивати мирне використання атомної енергії.
Як зазначає Ярослав Макітра, Китай готовий співпрацювати з військовим злочинцем, тому що йому це вигідно: “Тональність спілкування та спільне комюніке з багатьох питань свідчать, що китайці та росіяни знайшли точки дотику з економічних питань та частково – з геополітичних”.
“Зараз Росія, безповоротно втративши ринки в Європі, сама прагне стати сировинним придатком Китаю. Вона не має іншого виходу, – каже Олександр Данильченко, – Швидкому нарощуванню обсягів товарообігу перешкоджає нерозвиненість транскордонної інфраструктури. А інвестувати в Росію Китай не хоче, розуміючи, що вона і так нікуди не дінеться“.
Дипломат також передбачає, що і територіальні проблеми залишаються на порядку денному і з часом їхня гострота зростатиме: “Принаймні повернення земель, відторгнених Росією у Китаю Айгунським договором (документ був підписаний у 1858 році, після поразки Китаю у війні з Англією та Францією – “Апостроф”), тобто кордон по Становому хребту, по лінії Благовіщенськ – Шантарські острови. Плюс прикордонні землі по всій довжині спільного кордону. А далі все залежатиме від Росії. Китай вміє чекати. Довго чекати, збиратися з силами, а потім згадати та нагадати те, що інші давно забули“.
Чи дасть Сі зброю Путіну?
Цілком очікувано, що Сі з Путіним багато говорили про війну в Україні. Кремлівський диктатор всіляко наполягав на тому, що мирний план Китаю, озвучений наприкінці лютого, може бути взятий за основу врегулювання війни в Україні. Щоправда, коли Захід і Київ будуть до цього готові.
Сі був радий розкручувати цю “миротворчу” позицію Пекіна. За його словами, Китай продовжує керуватися цілями та принципами Статуту ООН, дотримується об’єктивної та неупередженої позиції, активно сприяє примиренню та відновленню переговорів між Україною та Росією.
Обидві сторони підкреслили, що Китай і Росія як постійні члени Ради безпеки ООН рішуче відстоюватимуть основні норми міжнародних відносин.
Колишній генконсул України Данильченко звернув увагу на відсутність якоїсь конкретики у формулюваннях наголосив на наступному: “Це повсякчасна китайська специфіка: туманні, розмиті, багатозначні формулювання, натяки, алегорії, притчі. Вони розв’язують руки для маневру в будь-який бік. Конкретика з’явиться там, де буде вигідно Китаю”.
Єдине, у чому обнадіяв свого російського колегу Сі Цзіньпін – пообіцяв перемогу на виборах наступного року. Схоже, за таку перспективу Кремль заплатив економічною залежністю від Піднебесної на багато років. Адже, крім іншого, Путін пообіцяв розвивати торгівлю за китайські юані не лише між Росією та Китаєм, а й між Росією та афроазійськими країнами. Юань – це вільно конвертована валюта, її курс призначається адміністративно залежно від інтересів китайського уряду. Росія може дуже дорого заплатити за таку залежність. При цьому голова Сі закликав взаємодіяти на китайському майданчику ШОС. Тобто всі інтеграційні процеси на території Центральної Азії тепер відбуватимуться за кураторства Пекіна. Це ще один фактор залежності Кремля від китайських товаришів.
Утім, усіх цікавить одне важливе питання: чи постачатиме Пекін Росію зброєю та ресурсами для ведення війни? Варто зазначити, що наші західні партнери говорили про ймовірність того, що Китай передає Кремлю снаряди та дрони, проте підтверджень цьому наразі немає.
“Можна припустити, що цього не станеться відразу, але такий варіант є робочим, якщо Китаю не вдасться зіграти власну гру за допомогою так званого мирного плану“, – вважає політичний аналітик Ярослав Макітра.
“Цілком можливо, що на зустрічі лідерів і було досягнуто конкретних домовленостей про постачання якихось критично важливих видів озброєнь (через прокладки, треті-четверті руки), мікросхем, сировини та ін. Але ці домовленості були таємні, підкилимні”, – каже дипломат Олександр Данильченко.
“Постачання китайських озброєнь Росії дуже небезпечні для України. Вони змусять нас просити про збільшення поставок із Заходу, а це навряд чи можна здійснити, – зазначає Данильченко, – На поставки озброєнь Захід, безсумнівно, відповість санкціями, які за взаємної залежності взаємно невигідні. Кому вони ускладнять ситуацію більше? Мені здається, що Китаю. Захід самодостатній, завжди може включити своє імпортозаміщення. А Китай – “світова фабрика”, дуже залежить від експорту. А зараз ще й зі зростанням економіки у нього проблеми”.
Що зрештою?
На думку Ярослава Макітри, підсумки візиту Сі Цзіньпіна до Москви підбивати поки що зарано. “Реальні підсумки ми побачимо тільки в розвитку подій. Той факт, що Сі приїхав до Путіна, незважаючи на ордер від МКС свідчить, що мета візиту важливіша за іміджові втрати від спілкування з підозрюваним у викраденні дітей”.
“Агресія Росії проти України висвітлила основну проблему світових міжнародних відносин на найближче майбутнє. На зміну “холодній війні” прийшло протистояння між демократичним світом і світом диктаторських режимів. Китай якраз і очолює цей останній табір. Уособлює успішний тоталітарний режим, що претендує на світове господство. Заразливий приклад для наслідування іншими ублюдочними диктаторами. Від нашої перемоги залежить не тільки наша доля, а й, без жодного перебільшення, долі світу”, – резюмував Олександр Данильченко.
Згодний із дипломатом і Ярослав Макітра.
“Так, ми не одні, а в союзі з усією західною цивілізацією. Але ніхто не може на 100% гарантувати перемоги нашої цивілізації над блоком неадекватів і тиранів, які теж починають групуватися. В історії бувало по-різному. Попереду у нас важкий шлях до справжньої перемоги, і тут важлива твереза оцінка ситуації”, – резюмував політолог.