Нещодавні рішення влади про зменшення грошового забезпечення для військовослужбовців, а також посилення відповідальності за різного роду провини ризикують призвести до демотивації бійців української армії. Про те, чому дії керівництва держави на фоні корупційних скандалів можновладців ведуть до негативних процесів у ЗСУ, розповів політичний експерт Максим Степаненко, який проходить військову службу і був поранений в боях з російськими загарбниками.

Чомусь гидко на душі через останні “покращення” життя військовослужбовців. Крім збільшення відповідальності за різного роду гріхи, ще, “задля справедливості”, вдвічі скоротили гарантоване грошове забезпечення з 44 до 20 тисяч, назвавши це “підвищенням рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей”. Чи варто казати, яка реакція на подібні рішення серед солдатів? Хотілося б думати, що ні, але якщо такі рішення приймаються під час війни, у якій ще абсолютно нічого не гарантовано, то все ж розжую для тих, хто знайомий з війною із тік-току і телемарафону.

По-перше, це жодним чином не стимулюватиме солдат відправлятися у гарячі точки.

“Чому? Там же більше платять!” – спитав би якийсь ідіот.

Та хоча б тому, що солдат не вибирає, де йому служити. Це не комп’ютерна гра у війнушку, де гравець обирає мапу, рівень складності, не кажучи вже про можливість “зберегтися”. У реальності, солдат поїде воювати, коли його в/ч отримає відповідне бойове розпорядження.

По-друге, вдвічі менший солдатський бюджет ускладнює підготовку до виїзду у червону зону, коли є відповідне БР. Лише ті, кого якимось чином оминула війна, не знають, що солдати витрачають чимало власних коштів на власне екіпірування та/або якісь окремі спільні потреби, будь то транспорт та паливо до нього чи звичайні газові балони для приготування їжі у польових умовах. Держава забезпечує солдата екіпіруванням, без якого просто не можна воювати, але якщо говорити про зручність, це вже проблема твого та небайдужих до тебе людей гаманців. І тут не про комфорт, а про збільшення можливостей вижити і виконати бойову задачу.

Читайте: Відпочинок у стилі Тищенка: чи спрацює заборона Кабміну на виїзд чиновникам

Про те, що таке 20 тис. грн у тому ж Києві для дорослого чоловіка чи жінки, тут пояснювати, мабуть, не варто.

Відзначу, що солдат не може звільнитися з “роботи” за власним бажанням, не кажучи вже про те, що для мене особисто захист Батьківщини не робота, а обов’язок тих, кому не байдуже існування України на мапі в усім відомих кордонах.

Як на мене, то урізання вдвічі “гарантованого” грошового забезпечення лише стимулюватиме корупцію, адже мова йде про тих, хто не приймає активну участь у бойових діях, а знаходиться у відносній безпеці. Тому не варто дивуватися, що людина буде більше думати про забезпечення власної родини підручними засобами.

І взагалі, принаймні персонально мій досвід свідчить, що людину, яка боїться смерті, неможливо переконати грошима. А якщо і можливо, то уявіть, яким надійним буде цей боєць. Інстинкт самозбереження – базовий. Коли він повністю оволодіває людиною, що на війні із зрозумілих причин час від часу трапляється, то вона несвідомо робить АБСОЛЮТНО ВСЕ, щоб зберегти власне життя. Гроші банально знаходяться вище у піраміді Маслоу. Саме тому смерть полюбляє забирати кращих. Тих, хто сміливо дивився їй у вічі, розуміючи, що ми боремося за своє право на самобутнє існування, наш образ мислення, наше місце в історії.

А от погіршити мотивацію тим, хто тільки має почати службу за мобілізацією, хто вже працює навіть у відносній безпеці, без чого неможливо було б уявити контроль тилів; хто тривалий час перебуває на лікуванні, тому що віддав здоров’я і невідомо, коли буде фізична можливість забезпечувати свою сім’ю; навіть тих самих курсантів, які чомусь стали ледь не головним прикладом, цапом-відбувайлом у “тотальній несправедливості” грошового забезпечення військовослужбовців.

Крім того, дякуючи усім причетним, ми зараз використовуємо і сучасну зброю, отже, дуже і дуже недешеву. Але хіба не зрозуміло, що вона не працює сама собою, її застосовують саме солдати. Не рахував, але дуже сумніваюся, що зарплатня військовослужбовців становить істотну частку військових витрат на утримання.

Потреба “оптімізувати” бюджет зрозуміла, а тут солдати “зажерлись”. Це у той час, коли корупція серед чиновників залишається буденним явищем, а бізнесові інтереси відвертих колаборантів залишаються у безпеці.

Сумно, що ми майже через рік повномасштабної війни не можемо засвоїти просту істину. Не хочеш годувати власну армію, будеш годувати окупаційну.