На фоні різкої активізації ракетних обстрілів України, в результаті яких було пошкоджено третину енергетичної інфраструктури країни, в лігві кремлівського диктатора одночасно продовжують просувати тему переговорів Росії з Заходом, на яких має вирішуватись доля України. Як змінився баланс елітних груп у російській владі та чи готовий Захід говорити з Москвою бодай про щось зараз – читайте в матеріалі “Апострофа”.
Кремлівські “яструби” – вперед?
Після призначення в Росії командувачем “СВО” генерала Сергія Суровікіна та масованих ракетних ударів по Україні оглядачі припустили, що в Москві почала брати гору партія “яструбів”, до хедлайнерів якої відносять “директора Чечні” Рамзана Кадирова і “повара Путіна” Євгена Пригожина. Спусковим гачком для ударів по Україні, вважають експерти, став вибух на Кримському мосту, який шокував всю Росію.
Щоправда, представник Білого дому з національної безпеки Джон Кірбі зазначає, що Росія готувалася до масованого ракетного удару по Україні ще до вибуху на Керченському мосту. Він зауважив, що атаку такого масштабу не могли спланувати за кілька днів. “Найімовірніше, це було те, що вони планували протягом досить тривалого часу. Це не означає, що вибух на Керченському мосту не міг прискорити деякі з їхніх планів”, – зазначив він.
На думку директора Центру громадянських свобод Віталія Кулика, у Кремлі пішли назустріч “яструбам”, аби заспокоїти їх. Там бачать зниження рейтингів підтримки Путіна. Йдеться не про електоральні рейтинги, а скоріше про маркери лояльності до влади – лояльність конвертується не в голоси, а в небажання підтримувати протести, невдоволення тощо.
“В Кремлі побачили просідання і розуміють, що у Путіна є проблема легітимності, крісло під ним починає хитатися, а якщо так – є небезпека зміщень, переворотів, бунтів тощо. Щоб покрити дефіцит підтримки, потрібні такі дії, як масована ракетна атака. Тобто це не стільки істерика через Керченський міст, а скоріше відповідь за поразки на Харківщині, сатисфакція та спроба стримати просування наших військ. На перший раз “піпл схаває”, може пройде другий-третій раз, але далі ситуація буде погіршуватись: навіть пересічний ватник у якомусь Челябінську буде розуміти, що йому брешуть – атаки не досягають мети, залякування не діє, немає просування військ, захоплення Києва тощо”, – каже експерт “Апострофу”.
Читайте: Вбивці та грабіжники: як зеки розвалюють окупаційну армію РФ
Віталій Кулик вважає, що ракетні атаки мають кілька цілей. По-перше, це спроба заспокоїти власне населення, яке вкрай знервоване мобілізацією. По-друге, таким чином Путін хоче зберегти певний баланс між “яструбами” і технократами. По-третє, демонстративний удар по Україні дозволяє російському диктатору розраховувати на власне підсилення – як верховного головкома, здатного різко реагувати на виклики. І, нарешті, по-четверте, це сигнал Заходу, що наслідки ударів можуть бути сильнішими. А отже, по логіці Кремля, треба вже зараз починати вести переговори на зручних для Росії умовах.
Ніяких переговорів за спиною України
Власне, зараз від різних російських політиків звучать сигнали про готовність до переговорів. Звісно, на російських умовах – такі заяви нещодавно озвучував і сам російський диктатор.
Водночас значно активізувались ініціативні переговорники, що намагаються пропонувати посередницькі ініціативи і Заходу, і Москві. Йдеться як про турецького президента Реджепа Ердогана, який не втомлюється пропонувати свої послуги, так і про Саудівську Аравію та ОАЕ, чий президент днями побував у Москві. Як заведений, повторює мантру про переговори президент Угорщини Віктор Орбан. До нього також доєднався ще й Дональд Трамп, який говорить про це в унісон з Ілоном Маском.
Попри досить активні спроби змусити Захід сісти за стіл перемовин, на думку експерта-міжнародника Олексія Кафтана, про “тріщину” в підтримці нашої країни з боку наших партнерів не йдеться.
“Усі ці заяви щодо переговорів і посередництва в них – це просто чергова серія “замірянчества”. Попри зусилля трампістів та тих, хто топчеться на його полі типу Ілона Маска, у США є консенсус у підтримці України, і він може переформатуватись, але залишиться і після виборів у Конгрес. З нами також британці та центральна Європа, країни Балтії та Скандинавія, навіть італійські ультраправі – тому жодної “зради” за нашими спинами не відбувається”, – каже Кафтан “Апострофу”.
Загалом, як в Україні, так і на Заході розуміють, що переговори з нинішньої переговорної позиції Росії є неприйнятними. Навпаки, відбувається хаотизація відносин. Також відсутні ефективні переговорні майданчики між Заходом, Україною та Росією. Спроби Ердогана явно провалюються: у нього нема готового “конспекту”, формули вирішення проблем, а є лише пусті за змістом ініціативи, які він намагається “продати” Заходу.
“Водночас спроби “миротворчості” на словах у виконанні саудитів та ОАЕ – це досягнення певних гешефтів арабів з Путіним, кожен намагається отримати власну вигоду. Йдеться про ціни на нафту, їх коливання, зменшення або збільшення видобутку, технологічне переозброєння. Йдеться й про захід великих арабських грошей у сектори економіки, які в Росії спустіли після виходу звідти європейців. Тепер туди намагатимуться зайти Емірати”, – каже Віталій Кулик.
Він стверджує, що гра Путіна “краще домовляйтеся зі мною, бо інакше вам доведеться мати справу з “яструбами” та радикалами, тобто ще гіршим злом, яке взагалі не матиме берегів” має вплив на дуже невелику частину європейської політичної еліти. Більшість європейських лідерів розуміють що з Путіним вести переговорів не можна, і ні про яке замирення з ним не може йти мови.
“Все залежить від наших ЗСУ, консенсусу в українському суспільстві відносно необхідності звільнення наших територій. Так, буде тиск, ще удари, можливо ближче до холодів, але колапсу країни не відбудеться, хоча гинуть наші люди. Ми маємо це розуміти і продовжувати наступ”, – підсумовує політолог.