У життя титулованого українського гімнаста, олімпійського чемпіона Олега Верняєва війна прийшла двічі. У 2014 році в його рідному Донецьку, а у 2022 році у Києві, де Олег проживає вже 16 років. Про те, як війна змінила його життя, про перехід на українську мову, скандал з допінгом та багато іншого ОЛЕГ ВЕРНЯЄВ розповів у спецпроекті “Воїни” на Апостроф TV.

– Ви сам родом із Донецька, і до вас війна, по суті, приходила двічі – у 2014 році і ось у 2022-му. Якими ви пам’ятаєте події 2014 року, коли усвідомили, що ваше рідне місто окуповане?

– На той час я вже жив у Києві. Разом із сім’єю я переїхав у столицю ще у 2009 році, змінив тренера і тренувався вже тут. В Донецьку тоді залишилися бабуся з дідусем, деякі друзі. Ми були завжди на зв’язку.

– Є серед ваших друзів ті, хто у 2014 році підтримали росію?

– Не впевнений, бо багато з Донецька виїхали у 2014-2015 роках. Там не було роботи, не було нічого, для молодих повна відсутність перспектив. Зараз також довиїжджають ті, хто ще залишався, бо стало ще гірше.

– Що ви відчували у 2014 році, яка була ваша головна емоція?

– Відчував тиск з боку ЗМІ. Я часто був на змаганнях, там журналісти брали інтерв’ю, постійно акцентували на тому, що я з Донецька, питали, що там і як. Була купа запитань і від українських ЗМІ, і від закордонних. Часто ставили провокаційні питання від чого було ніяково.

– Вам було незручно, тому що ви були з Донецька і вас намагалися у чомусь звинуватити?

– І таке було. Плюс мені було трохи сумно про це розповідати, адже це моє рідне місто і не дуже хотілося про це говорити.

– Як розпочалося 24 лютого для вас?

– З телефонних дзвінків, тоді зрозуміли, що все почалося. Одразу згуртувалися зі своїми друзями, побачив пост свого друга Івана Криленка з Харкова, він разом з іншими відкрив волонтерський штаб, і я одразу спитав, чим можу допомогти. Він розповів що й до чого, познайомив з потрібними людьми у Києві і ми тут почали шукати все необхідне і переправляти у Харків.

– Який волонтерський напрямок ви для себе обрали?

– Насамперед, забезпечували їжею, а також збирали та везли корм для тварин. Від себе робив збір коштів, щоб купити взуття для військових. А нещодавно передали бронежилети. Коли щось з амуніції з’являється, то ми передаємо. А так, основний напрямок – це їжа.

– У своїх соцмережах ви публікували фото у військовій формі та повідомили, що вступаєте до лав ЗСУ. Як ви несете службу?

– У нас усі спортсмени знаходяться чи у Нацгвардії, чи у ЗСУ. Ми представляємо ці два клуби, і з часом, якщо в тебе є гарні результати, тобі присвоюють звання. Ми як спортрота, спортивний батальйон, можна сказати.

– Також у соцмережах ви публікували фото свого авто, на якому ви почали збирати якісь автографи та написи, що це таке?

– Нічого особливого, просто друзі та знайомі залишають якісь написи. Нещодавно їздили на базу і по дорозі пару добрих слів нам написали поліцейський та військовий. Тому кожен може написати щось, можуть здати гроші, на яке купуємо паливо. Зараз тато мій теж волонтерить, багато їздить по Україні, збирає все необхідне та перевозить до Харкова, тому гроші на пальне потрібні.

– Тато теж волонтерить, а мама?

– Мама допомагає морально, вона завжди з нами.

– Ви зараз почали розмовляти українською, коли вирішили перейти на рідну мову?

– Ще з 24 лютого я запропонував друзям спілкуватися українською, хоч потрохи день. У мене декілька друзів вільно спілкувалися українською, а мені потрібна була практика. Я розумів, що буду трохи помилятися, а вони будуть виправляти і допомагати мені. І так ми спілкувалися, а пізніше знайшов репетитора і зараз із ним займаюсь.

– Вам складно було як російськомовному переходити на українську?

– Дискомфорту не було, просто треба звикнути і більше практики. Я українську чув 28 років, я ж не іноземець, якому з нуля вчити потрібно. Просто сам раніше не розмовляв.

– Перед Олімпійськими іграми у Токіо вас відсторонили від участі через позитивний допінг-тест. Що це була за історія?

– Знаєте, спорт – це завжди конкуренція, подекуди, невеликі конфлікти. Навіть з Ігорем Радівіловим (український гімнаст – “Апостроф”) ми багато суперничали, але такого нічого не було, просто побалакали, посміялися та пішли далі працювати.

Але є в нас такі спортсмени, які змінюють громадянство то з українського, то на українське. І от з часом усі проблеми з’явилися разом. У мене допінг виявили, потім лікар збірної України бігав від мене. Коли я приходив до нього і просив дати відповіді на банальні питання, він просто вибігав з кабінету. А потім на мого тренера – головного тренера збірної України – завели кримінальну справу. І все оце разом з’явилося, купа коментарів, почалася соціальна війна. Ти оглядаєшся назад і розумієш, шо десять років все було спокійно, а тут почалося.

В Мінспорту почали писати якісь тренери колишніх гімнастів, які вже давним давно не в спорті, їм по 80 років і вони вже мало що розуміють у гімнастиці, але пишуть у Міністерство, що я такий сякий, зрадив команду, погано виступив чи ще щось. Тобто людина, яка завжди повертається з медалями, погано виступає для країни?

– Тобто ви підозрюєте, що вам могли щось підсипати?

– Там не лише могли підсипати, є декілька варіантів, як це могло статися.

– Наприклад?

– Таблетки, ін’єкції, багато чого. Я розмовляв з тренерами та лікарями про усе це, і казали, що варіантів це зробити багато. Це доволі стара практика. Але “не пойман – не вор”, нічого не можна сказати, це лише мої підозри.

– Але ви оскаржуєте рішення про ваше відсторонення від змагань на чотири роки?

– Так. У нас вже було перше слухання у суді, ми його програли. Я змінив адвокатів і зараз ми чекаємо, коли нам призначать наступне слухання. Але є проблеми, знову втручаються якісь люди, через яких я вже втратив три місяці, затягують час.

– Але ви продовжуєте тренування до наступних ігор?

– Я знаю, що за півроку в мене може бути рішення, і якщо воно буде позитивним для мене, то мені заздалегідь треба приводити себе у форму та готуватися. Щоб не було такого, що мені дали зелене світло, а я тільки тоді почав тренуватися після двох років простою.

– Раніше багато спортсменів, і ви так само, казали, що спорт поза політикою. Зараз ви змінили свою позицію?

– Так, однозначно спорт не поза політикою. І якщо у нас ще є спортсмени, які так говорять, це, на мою думку, не коректно по відношенню до своїх співгромадян.

– Яка роль спорту у геополітиці?

– Звісно, не найважливіша, але у кожного топового спортсмена є міжнародна аудиторія, багато підписників з-за кордону. Мені от багато пишуть, питають, що тут відбувається. І мені здається, спортсмени мають про це все розказувати і показувати. Тому що люди в Європі бачать лише те, що йде по телевізору, а ми тут бачимо набагато більше.

– У вас напевно було багато знайомих спортсменів з росії, після 24 лютого вам хтось писав з них?

– Так, писали і дзвонили, але не питали, як ти? Чи живий? Це було в контексті, чому ти виступаєш проти росії? Чому ти таке погане пишеш, кажеш? Якось так.

– Ви намагалися їм якось пояснити, що це росія напала?

– Одній дівчині я спробував пояснити. Вона, мабуть, зрозуміла, але все, що я почув від неї: “Це жах”. Ще одній теж намагався аргументувати, але розуміння не було з її боку.

– Найбільше розчарування для вас серед російських спортсменів?

– Я навіть не хочу про це думати.

– Ви засудили російського гімнаста Івана Куляка, який на етапі Кубку світу наклеїв на свою форму рашистську символіку Z. Скільки таких спортсменів ви знаєте, як ставитеся до них?

– Це унікальний випадок, коли виступали з такою символікою. Більше такого не було і не буде. Він отримав рік дискваліфікації і, думаю, більше ніхто зі спортсменів на таке не піде.

Звісно, я вважаю це неправильним. Взагалі, у нас вважається нормальною практикою, коли на формі заклеюють спонсорів, з якими закінчився контракт. Але Куляк додумався наліпити цю Z.

– Ви особисто знайомі з Микитою Нагорним?

– Так.

– Ви знаєте, що він очолює штаб юнармії росії?

– Так, мені вже розповідали про це.

– Ви з ним спілкувалися, як оцінюєте його діяльність?

– Я не оцінюю, це його життя. Я не можу казати, що йому робити.

– Участь росії в Олімпійських іграх-2024 в Парижі досі під питанням. Це у той час, коли ця країна бомбить мирні українські міста та вбиває українців. На вашу думку, чому досі така неоднозначна позиція до росії у МОК?

– Я вважаю, що на це дуже впливає політика, гроші та спонсори. Дуже дивно, коли кажуть, що росіянам нікуди не можна виїжджати, кордони перекривають, а спортсменів не відсторонюють. Як вони будуть на змагання добиратися? Через космос? Це дуже дивно.

– Ви вважаєте, що росію можуть не відсторонити від участі в Олімпійських іграх, тому що вони великий спонсор?

– Я не знаю усіх нюансів, але певно у них є своя вага і свій голос.

– Ви спілкуєтеся зі своїми колегами з Європи, як вони ставляться до російських спортсменів?

– Я не запитував їх про це. Але є у нас велика фанатська група у соцмережах, там учасники з різних країн, і найбільш активні мені писали і з Англії, і зі США досить нецензурні висловлювання на адресу російських спортсменів. Типу, як так можна виступати з цією символікою, що це не гарно і нехай йдуть у д*пу. Там багато більш нецензурного було.

– Якщо росія все ж братиме участь в Олімпійських іграх-2024, російським спортсменам будуть тиснути руки?

– Я вважаю, що увесь світ, принаймні, більшість не буде реагувати на це, як ми.

– Тобто руку потиснуть?

– Так, 100%

– А українська збірна?

– Тут все залежатиме від хлопців та дівчат, які туди поїдуть. Не знаю, у всіх по різному. Я не у всіх спортсменів у соцмережах бачив якусь позицію за відсторонення росії чи проти. Серед тих же гімнастів не бачив цього. Звісно, є молоді хлопці 17-18 років, які ще у тренерів запитують, що писати, а що ні. А дорослі, яким по 30 років, ви або за відсторонення, або проти, або ви відмовчуєтеся. Якщо ви просто відмовчуєтеся, то якось це і не тим, і не іншим. Я вважаю, що це неправильно, треба все це казати.

– У спортсменів є велика аудиторія по всьому світу. Як ви вважаєте, ви могли б натиснути на МОК, щоб все ж домогтися відсторонення росії від Олімпійських ігор, чи все ж не вистачає якоїсь консолідованої державної позиції серед спортсменів?

– От, наприклад, мій товариш, скелетоніст Влад Гераскевич, разом зі своїм батьком, який є його тренером, виконали колосальну роботу з цього приводу. Вони писали і в Мінспорту, і в НОК, і обдзвонювали Федерації скелетону різних країн світу, доводили свою позицію і досягли позитивного результату – Міжнародна федерація бобслею та скелетону усунула російських спортсменів від змагань.

– Тобто це можливо, тоді чому наш олімпійський комітет над цим так не працює?

– Не знаю, це до них запитання.

– А ви працюєте над цим?

– Наша федерація працює, російських та білоруських гімнастів відсторонили від міжнародних змагань.

– Українці зараз платять велику ціну за своє майбутнє, яким ви його бачите?

– Я бачу його добрим, але треба ще трішки попрацювати та відбудувати нашу країну. Зробити крок вперед і залишити весь цей совок позаду. Зараз ми виборюємо своє майбутнє, показуємо, що ми вільні і незалежні. І за ці півроку у нас виникла велика підтримка, нас поважають у світі, і потрібно, щоб це мотивувало кожного українця робити щось краще. Змінюватися треба починати з себе, забути все погане, йти вперед і доводити, що ми одна з найкращих країн Європи.