Володимир Путін відвідав Іран, де провів переговори з президентом Ірану Ібрахімом Раїсі, президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом та двосторонні переговори з кожним зі згаданих лідерів. Він також зустрівся з духовним лідером Ірану аятолою Алі Хаменеї. Останній публічно підтримав вторгнення РФ до України, звинувативши у всьому Захід. Незважаючи на заяву аятоли, в Ірані Путін зазнав приниження. Він приїхав просити, зокрема й про військово-технічну допомогу – продаж безпілотників. Але навіть якщо візит дасть потрібний результат, іранські безпілотники навряд чи виправдають очікування кремлівського лідера. Чому саме так – розбирався “Апостроф”.

Читайте також: Дрони на фронті – розхідний матеріал, але нам допомагає увесь світ – представник ГО “Аеророзвідка”

Піти на відчайдушний крок та поїхати на уклін до Ірану, Володимира Путіна змусила ціла низка проблем у забезпеченні російської армії, яка зав’язла в Україні. Виявилося, що озброєнь, які потрібні для ведення сучасної війни, у росіян дуже мало. Зокрема це стосується ударних безпілотників.

У розпорядженні армії РФ є лише один спеціалізований апарат такого типу – “Іноходець”/”Оріон”, який і кинули у бій. Хоча він пройшов обкатку в Сирії в умовах протидії систем РЕБ та ППО, його ефективність виявилася вкрай низькою. Незважаючи на те, що “Оріон” демонструвався разом з великим арсеналом різних керованих бомб і протитанкових керованих ракет, багато з цих елементів все ще перебувають на стадії розробки (і, враховуючи санкції, навряд чи будуть доведені до серійного виробництва). Під час випробувань у Сирії “Оріон” використовував лише некероване озброєння, наприклад, бомби ОФАБ-100-120. Ймовірно їх (а також КАБ-20) застосовували під час боїв в Україні.

Російський безпілотник “Оріон”

В Україні також були спроби використати озброєні варіанти БПЛА “Форпост (ліцензійна копія ізраїльського IAI Searcher) та “Орлан-10”. Відео з пропагандистських каналів демонструють лише використання бомб малого калібру, які показали низьку ефективність. Так, у Мережі гуляє ролик, де екіпаж “Форпост-Р” не зміг вразити бомбою КАБ-20 БМП-2, який стояв. Більш-менш успішно застосовуються барражуючі боєприпаси, вони ж дрони-камікадзе, хоча і тут не все гладко.

Загалом, до липня 2022 року, коли у розпорядженні ЗСУ з’явилися далекобійні засоби вогневого впливу (передусім йдеться про високоточні реактивні системи залпового вогню HIMARS та M270), російське командування задумалося про нейтралізацію цієї загрози. Одним із варіантів могла б стати організація цілодобового патрулювання у повітрі з можливістю завдання удару по виявленій меті. Таке під силу або пілотованій, або безпілотній авіації.

Однак “підвішувати” над територією України пункт повітряного спостереження типу А-50 або Іл-22 виявилось не найкращим варіантом – під час війни, як мінімум, один Іл-22 був пошкоджений українськими винищувачами. Залишився лише варіант масованого використання ударних безпілотників із великою тривалістю польоту. Тим більше, що такий варіант був доволі успішно застосований азербайджанською армією під час Другої Карабахської війни у 2020 році.

Але реалізації такого варіанту заважає відсутність достатньої кількості ударних дронів, які неможливо зробити досить швидко – хоча є інформація про те, що росіяни намагаються прискорити виробництво тих самих “Іноходців”. Тому став опрацьовуватись варіант масової закупівлі таких апаратів за кордоном. Варіантів не так вже й багато – у світі ударні машини виробляють лише США, Ізраїль, Туреччина, Китай та Іран. Зі зрозумілих причин перші три країни відпадають автоматично, Китай, незважаючи на проросійську риторику в ЗМІ, від військових поставок до Росії утримується. Залишається лише Іран, з яким за час війни у Сирії у Кремля склалися непогані стосунки. Наприклад, для ударів по сирійській території російська авіація використовувала іранські аеродроми.

І ось буквально днями американське агентство CNN повідомило, що за останній місяць російські військові як мінімум двічі відвідували аеродром Кашан на південь від Тегерана, щоб ознайомитися з бойовими можливостями іранських безпілотників. За словами радника з національної безпеки США Джейка Саллівана, а також за супутниковими даними, росіян цікавлять два апарати – Shahed-191 та Shahed-129.

Вибір цілком очевидний – той же Shahed-129 є “робочим конем” авіації КВІР, відпрацьований у виробництві (вперше був представлений у вересні 2012 року). І найголовніше – по суті, це копія досить вдалого ізраїльського Hermes-450, який свого часу зазнав аварії в Ірані.

Безпілотник Shahed-129

При розмаху крила 16 метрів і довжині 8 метрів він може нести до 400 кг корисного навантаження — чотири бомби з лазерним наведенням Sadid-345. Це фактично протитанкова ракета Toophan (копія американського BGM-71A TOW) без двигуна і компонентів тросового наведення масою в 34 кг. Максимальна висота польоту становить 7300 м, дальність польоту – 3400 км, радіус бойового застосування – 1700 км. Двигун – дуже поширений австрійський Rotax 914 потужністю 100 л.с. Такий же стоїть і на американському БПЛА MQ-1 Predator, і на тому ж “Іноходці”.

Shahed-191 теж не оригінальна технологія – це, власне, клон американського RQ-170 Sentinel, захопленого в 2011 році. Незважаючи на наявність реактивного двигуна, його характеристики скромніші, ніж у Shahed-129. Автономність лише 4,5 години, радіус бойового застосування – до 450 км. Основне озброєння – дві бомби Sadid-342 – варіант всієї ракети Toophan з телевізійним наведенням.

Бойове застосування безпілотника Shahed-191

При цьому згадки про можливість бойової роботи вночі (а саме тоді, в основному, завдають ударів HIMARS) у доступних джерелах немає – і взагалі достовірної інформації з Ірану через загальну закритість країни дуже мало.

Незважаючи на те, що Алі Хаменеї публічно підтримав вторгнення РФ в Україну, звинувативши в усьому Захід, візит Путіна до Ірану навряд чи можна назвати успішним. Прямий наслідок провалу – істеричні заяви щодо переговорів з Києвом. Не можна також не згадати про інцидент під час зустрічі з Ердоганом, коли турецький лідер змусив Путіна чекати на свою появу стоячи.

Але навіть якщо приниження Путіна зрештою виявиться результативним і Росія зможе отримати іранські безпілотники – вони навряд чи змінять розклад сил в Україні. Оскільки Іран уже 40 років перебуває під західними санкціями, місцеві фахівці часто змушені модернізувати техніку 1950 – 60-х років, пафосно називаючи це сучасними зразками. Згадаймо історію, коли іранці збудували картонний макет винищувача п’ятого покоління.

Ймовірно, іранські безпілотники також мають безліч проблем, про які поки що мало відомо. Більш технологічно просунутий Китай, наприклад, досі бореться із “дитячими хворобами” свого флагмана – Wing Loong. Ті ж пакистанці свого часу публікували звіти, з яких випливало, що відмова антен супутникового зв’язку чи паливного насоса – взагалі найпростіша проблема цих машин. У результаті Йорданія продала їх через два роки після покупки, а Нігерія, Марокко та Туркменістан так намучилися з експлуатацією, що були змушені придбати турецькі “Байратари”. Можна собі уявити технологічний рівень іранських апаратів.