Відомий бізнесмен Рінат Ахметов здає ліцензії на тв-частоти, а технічні активи своїх каналів переводить до Польщі. З чуток, на валізах сидять і всі його холдинги. На гроші, зароблені в Україні, він планує збудувати новий металургійний завод у Болгарії чи Італії. Вже не чути про гуманітарні проекти на Донбасі. Може тому, що вибори тепер не скоро. Так працює принцип сарани. Сарана сідає на зелене поле і злітає, коли поле стає чорним.

Саме рішення віддати частоти не позбавлене елегантності: і до реєстру олігархів не потрапиш, і “валізу без ручки” у вигляді зарплатного фонду на 4000 осіб у державній камері зберігання залишаєш. Я завжди казав, що принцип, коли “еліти знімають тут ренту, а витрачають “там”, а населення заробляє “там”, а витрачає тут”, приведе нас до системної катастрофи.

Ахметов втратив своє індустріальне ядро у Маріуполі. Донецько-Придніпровський економічний район розміщення продуктивних сил розірвано навпіл, логістика в південних портах порушена, технологічні ланцюжки вугілля-електроенергія-метал та вугілля-кокс-метал у стадії розпаду. А вони були ключовими у частині холдингової конкурентоспроможності та основою моделі додаткової вартості. У зоні бойових дій знаходиться найбільший Авдіївський коксохім. Якщо його зруйнують, то зупиняться всі металургійні підприємства холдингу, що ще функціонують.

Тепер чекаємо, коли Ахметов подарує державі теплову генерацію, адже вона теж – “валіза без ручки”. Промспоживання електроенергії скоротилося, а тариф для побутових споживачів зафіксовано. Ринок став нецікавим. Можна “дарувати”.

Війна – нещадний деолігархізатор. Вона трансформує суть економічних відносин у бік одержавлення, а насправді з ризиком трансформації моделі розподілу національного доходу на користь політичних еліт, а не на користь народу.

На відміну від мільйонів українців, Ахметову є куди їхати. Найдорожча квартира у Лондоні, палац на півдні Франції, особняк у Швейцарії. Сумарно десь на мільярд доларів.

На жаль, подарунки Ахметова Батьківщині поки що дуже однобокі: ГЗК він чомусь не поспішає віддавати, сподіваючись зробити їх сировинною базою для своїх нових заводів у Європі. Дешева залізорудна сировина стане для її виробництв у ЄС чинником базової конкурентоспроможності.

І ось тут усім нам треба виявити принциповість. Настав час націоналізувати ті видобувні галузі, які не працюють на внутрішню переробку та споживання. І формувати за рахунок сировинних доходів національний резервний фонд, про який я пишу вже багато років.

Україна – єдина сировинна країна, яка не створила свій резервний фонд. За 30 років могли накопичити до 100 млрд дол. як резерв, але віддали свій ресурс олігархам. За соціальну юшку продали право первородства. Право народу на надра своєї держави.

Нині відбувається своєрідне очищення. Залишаються у країні ті, хто бачить своє майбутнє тут. Виїжджають решта, і вони навряд чи могли стати драйверами змін в Україні. Побажаємо їм удачі у чужих краях. А нам важливо не повторити попередні помилки.

Нехай Ахметов відвозить свій “зоопарк” та канали до Польщі. Я не здивуюсь, якщо він там і партію створить, розраховану на українців. Загалом, якщо у Польщі був один олігарх Кульчик і той помер, то Ахметов “іде до вас”.

А Україні доведеться розпочинати з нуля. І створювати нову модель справедливого суспільства та інклюзивного розподілу національного прибутку. Модель людиноцентричної, а не олігархоцентричної економіки.