Більше тижня в Україні працює новий уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець, який нещодавно опинився на посаді омбудсмена замість Людмили Денисової. Призначення на цю посаду представника депутатської групи “За майбутнє” розкритикували представники правозахисних організацій, громадянського суспільства та юристи. Новому омбудсмену докоряють у відсутності правозахисного досвіду, участі у скасуванні кримінальної статті за незаконне збагачення, спробах опротестувати “антиколомойський закон” та участі у підриві антикорупційної системи. “Апостроф” розбирався, наскільки такі претензії виправдані і чи варто чекати від омбудсмена активного захисту прав та інтересів громадян.
Дмитро Лубінець “заскочив” на нову посаду прямо з крісла голови парламентського комітету з прав людини та реінтеграції тимчасово окупованих територій. Хоча з моменту звільнення Людмили Денисової в кулуарах парламенту подейкували, що наступним омбудсменом може стати хтось із “слуг”, речник Руслан Стефанчук запропонував кандидатуру Дмитра Лубинця. Зважаючи на те, що суперників у нього не було, голосування де-факто нагадувало призначення нового омбудсмена.
Враховуючи фактор війни та вплив Офісу президента на монобільшість, яка мала місце і до відкритого вторгнення рашистів, така ситуація не здивувала експертів.
“При виборі Дмитра Лубінця логіка Банкової базувалася на тому, що нинішній омбудсмен із Волновахи (нині тимчасово окупованої РФ – “Апостроф”), де його родичі обіймали важливі адміністративні посади. Фактично він та його клан мали суттєвий вплив у цьому місті”, – каже “Апострофу” голова Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
Тиждень на новій посаді Дмитро Лубінець обмежувався іміджевими публікаціями у соціальних мережах, через що йому почали робити зауваження.
Першою скандальною темою, яку новий омбудсмен звернув увагу, став наказ Генштабу, який обмежує свободу пересування військовозобов’язаних. Дмитро Лубінець заявив, що звернувся до президента Володимира Зеленського з проханням негайно втрутитися.
Ручний омбудсмен?
Як Банкова відреагувала на саме звернення пана Лубинця, ми, швидше за все, не дізнаємось, оскільки Генштаб за дорученням президента оперативно скасував скандальний наказ.
Інша річ, що таке рішення навряд чи було пов’язане із реакцією омбудсмена. А заяву Лубінця досвідчені юристи розцінили як звичайний прогин і сумніваються, що Дмитро Лубинець при нагоді готовий піти на конфлікт із Офісом президента, урядом та силовиками.
“Уповноважений з прав людини – де-факто та де-юре важлива інституція, ступінь впливу якої визначається насамперед особистість самого омбудсмена. Якщо уповноваженим призначать того, хто готовий докласти всіх сил на захист прав людини, то тоді ми побачили б всю міць цього інституту. Але для цього передусім доведеться йти на конфлікт із владою, ризикуючи й особистими інтересами. Поки що жоден омбудсмен в Україні таких “ризикових” якостей не мав. Чи слід цього чекати від Дмитра Лубінця? Ні, не варто, враховуючи його політичну біографію та здатність пристосовуватися до будь-якої влади“, – зазначив у розмові з “Апострофом” голова Ради адвокатів Київської області Петро Бойко.
Аналогічну думку у розмові з “Апострофом” висловлювали й окремі представники правозахисних організацій, але просили їх не цитувати, щоб уникнути публічних конфліктів із владою в умовах воєнного часу.
Мовчати вирішили далеко не всі. Ще під час обговорення кандидатури Дмитра Лубінця, голова Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко, керівник Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук та правозахисниця Лариса Денисенко опублікували відкритий лист, у якому виказали сумнів щодо ідеї призначення його омбудсменом.
Маючи питання щодо діяльності Людмили Денисової, правозахисники звернули увагу на те, що її зняття з посади пройшло не зовсім “чисто”. Підставою для звільнення стала норма про втрату довіри з боку парламенту, яка з’явилася у законі про правовий режим воєнного стану лише 12 травня поточного року.
“Сьогодні йдеться не про конкретно персону Людмили Денисової чи оцінку ефективності її роботи, до якої також є багато питань. А про те, що з 12 травня 2022 року незалежний інститут Уповноваженого перестав існувати в Україні. Кожен, хто буде призначений на цю посаду, не зможе і слова сказати проти вітру – критикувати президента чи парламент за порушення прав людини – тому що одразу прилетить загроза “недовіри” та звільнення протягом одного дня”, – наполягають правозахисники.
“Зашкварений” нардеп
У парламенті минулого скликання Дмитро Лубінець був у складі фракції Блоку Петра Порошенка, з якої він вийшов у 2019 році. До парламенту нинішнього скликання обирався вже як безпартійний, приєднавшись після виборів до групи “За майбутнє”.
Восени 2020 року Центр протидії корупції (ЦПК) звинуватив Дмитра Лубінця у численних “зашкварах”.
Антикорупціонери тоді звернули увагу на участь Дмитра Лубінця у призначенні “сумнівних кандидатів” до конкурсної комісії з виборів керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Також йому “інкримінували” співучасть у скасуванні кримінальної статті за незаконне збагачення.
На думку ЦПК, Лубінець, будучи нардепом, захищав інтереси Ігоря Коломойського, оскільки “не тільки не голосував за “антиколомойський закон”, а й оскаржив його в Конституційному суді”.
“Парламент делегував деяких членів комісії з відбору керівників САП. Пан Лубінець голосував за ці персоналії, які на сьогоднішній день фактично блокують призначення керівника антикорупційної прокуратури. Їхні кандидатури не відповідали вимогам законодавства, а на даний момент через їхні дії під загрозою виявилося кандидатство України у ЄС. Є претензії (до Дмитра Лубінця – “Апостроф”) щодо закону про незаконне збагачення. Скасування цього акту підірвало діяльність антикорупційних інституцій. Але тут варто уточнити, що такі претензії є і до інших нардепів також”, – заявила “Апострофу” заступник виконавчого директора ЦПК Олена Щербан.
На початку 2021 року журналісти звинуватили Дмитра Лубінця, який тоді був у складі української делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи, у тому, що він єдиний голосував за відновлення повноважень РФ у ПАРЄ. А сам нардеп усе заперечував.
“Попутник” Коломойського
Ще в БПП Дмитро Лубнець виявився фігурантом журналістського розслідування, згідно з матеріалами якого він у січні 2015 року на пару з колишнім нардепом (нині колаборантом) Іллею Ківою намагалися “вирішувати” з постачанням контрабанди з ОРДЛО.
“Дмитро Лубинець, будучи в Блоці Порошенка, був серед вигодонабувачів від активності БПП на Донбасі. Його наступна присутність у групі “За майбутнє” говорить про те, що Дмитро Лубинець, скоріше, був попутником для Ігоря Коломойського, а не лояльною персоною. Зараз омбудсмена можна вважати рівновіддаленим від основних груп впливу”, – наголосив Віталій Кулик.
Бачити у призначенні Дмитра Лубинця омбудсменом “руку Коломойського” також відмовляється і політтехнолог Олексій Голобуцький.
“Дмитро Лубинець раніше був у БПП, потім у “За майбутнє”. Наступного разу опиниться в іншій групі. Для нього призначення омбудсменом – спроба зробити політичну кар’єру. В умовах війни можливість для публічних виступів суттєво звузилася, а посада омбудсмена дає можливість залишатися в активному процесі. Так чи інакше йдуть розмови про позачергові вибори парламенту після завершення війни та настання миру. Хто зараз “засвітився”, той матиме більше можливостей“, – сказав Олексій Голобуцький у розмові з “Апострофом”.
Призначення Дмитра Лубинця, як і його попередниці Людмили Денисової, було абсолютно політичним рішенням. Поки що велика частина співрозмовників “Апострофа” сходиться на думці, що від нового омбудсмена (як і від його попередників) не варто чекати самовідданої боротьби за права та інтереси співгромадян.