Вже більше чотирьох місяців українське суспільство повністю зосереджене на боротьбі з російською агресією, через що увага до інших, навіть масштабних проблем кардинально зменшилась. Саме до таких малопомітних, але вкрай неприємних моментів відноситься заангажоване українське правосуддя, яке під час війни не припинило свої “кращі практики” — роботу на користь тих, в кого є гроші, великі гроші. Причому, це стосується навіть ворогів України. Про найяскравіші “досягнення” української Феміди за останній час – читайте в матеріалі “Апострофа”.
“Блискуча” Феміда
6 липня стало відомо, що гелікоптер і літак, що належить родині підозрюваного в державній зраді народного депутата Віктора Медведчука, після кількох місяців бюрократичної тяганини нарешті передали для потреб Збройних сил України, як це раніше вже зробили з його активами у нафтогазовій сфері.
Ще 3 березня Верховна Рада ухвалила закон про націоналізацію майна, яке належить росіянам та російським компаніям. Згідно з цим документом, відповідне рішення має ухвалювати РНБО за поданням Кабінету міністрів. Вводитись у дію націоналізація того чи іншого активу має указом президента України. Далі за позовом Мінюсту Вищий антикорупційний суд може в судовому спрощеному порядку конфіскувати такі активи.
Список у 13 тисяч кандидатів на санкції переданий США, Великій Британії, ЄС, Швейцарії, Японії, Австралії та Новій Зеландії. Поступово вони накладають санкції на деяких із цих осіб чи компаній. Але й Україна має виконати свою частину роботи – йдеться про санкції проти цих же осіб за рішенням РНБО, адже поки що вони стосуються дуже обмеженого кола осіб.
За словами голови НАЗК Олександра Новікова, наразі існує два види конфіскації – кримінальна й адміністративна. Закон України №7194 “Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов’язаних з активами окремих осіб” створює саме адміністративно-правову процедуру конфіскації активів. Вона триває до 15 діб: 10 днів – на рішення суду і ще 5 – на розгляд справи у випадку апеляції.
На жаль, реальність дуже відрізняється від законодавства. Одним з найкращих прикладів того, як наші суди “сприяють” державі та справедливо вчиняють з російськими злочинцями, є історія з VS Energy – одною з двох великих російських бізнес-груп, що зберегла український бізнес після 2014 року, в нього входить 5 обленерго та мережа готелів Premiere. Один з власників – Олександр Бабаков – є віцеспікером Держдуми РФ та голосував за анексію Криму. Юридично активи були записані на підконтрольні їм компанії з офшорних юрисдикцій, а бенефіціарами-фізособами, як заведено в Україні, були вказані підставні особи – нерезиденти.
Ще на початку 2021 року голова енергетичного Комітету Верховної Ради Андрій Герус повідомив, що Бабаков і Гінер продали свої частки в VS Energy Воєводіну, який буцімто знаходиться у гарних стосунках із олігархом Ігорем Коломойським. Вірогідно, це й допомогло росіянину та його компаньйонам легко відбити атаку українських слідчих в суді.
Так, в середині травня Київській апеляційний суд відмовив слідчому Державного бюро розслідувань (ДБР) в арешті корпоративних прав на активи групи VS Energy. У якості доказів слідчий надавав відкриту інформації з сайтів Нацкомісії по цінних паперах (НКЦПФР) та публікації в ЗМІ, чого суду виявилось недостатньо. По факту корпоративні права залишаються у бенефіціарів, які приховали себе в реєстрах. Непоганий підхід суду, чи не так?
Більш успішним виявився кейс бенефіціарів російської “Альфа-груп”, які потрапили під західні санкції. Зокрема, Михайло Фрідман став одним із перших олігархів, який після початку широкомасштабної війни Росії проти України потрапив у санкційний список ЄС через “міцні зв’язки з адміністрацією Путіна” та “побудову бізнесу за рахунок наближеності до влади”.
16 травня генеральна прокурорка Ірина Венедіктова повідомила, що український суд заарештував активи Фрідмана в “Альфа-банку” на понад 12,4 млрд грн.
“Арештовані активи російського олігарха Фрідмана в “Альфа-банку” на понад 12,4 млрд грн. Це цінні папери кіпрських компаній, афілійованих із бізнесменом, які були на рахунках в банку”, – повідомила Венедіктова.
Генпрокурорка зазначила, що раніше з рахунків банку було заарештовано 469 млн грн, підготовлені для виведення в РФ. Рух коштів у російському напрямку почався за пару тижнів до війни і активізувався з початком повномасштабного вторгнення. За словами Венедіктової, Фрідман і підконтрольні йому бізнесмени використали банк та кіпрські компанії, щоб вивести кошти з-під можливих санкцій та інших примусових заходів. Однак були впіймані за руку під час легалізації активів на 1,1 млрд грн прокуратурою, БЕБ та ДСР Нацполіції у взаємодії із Держфінмоніторингом, Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку та Державною податковою службою України.
Але пройшло майже два місяці з часу рішення про арешт активів, а далі справа не пішла. Більше того: ситуація все більше скидається на те, що Альфа-Банк, “Київстар” та IDS Borjomi у Фрідмана ніхто не відбиратиме, а сам арешт, вірогідно, взагалі знімуть після “покаяння” путінського олігарха.
Наведені два приклади стосувалися російських олігархів, до яких чомусь особливо прихильно ставиться українська судова система. Проте вітчизняна Феміда, звісно, не забуває піклуватися і про поважних українських громадян, як-от Ігор Валерійович Коломойський, який досі намагається вирішити свої проблеми в США через українські суди. В рамках однієї зі справ Коломойський і його Нікопольський завод феросплавів намагався отримати довідку від українських судів для американських судів, що Україна не має до нього претензій стосовно розкрадання грошей з Приватбанку через підставні компанії, адже американська Феміда не може ігнорувати рішень українських судів.
Для цього у Коломойського пішли до Вищого Госпсуду, проте публічна увага до процесу та численні акції під судом призвели до того, що справу вирішили передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Проте Верховний Суд справу Коломойського до розгляду не прийняв, її повернули назад до Вищого Госпсуду. Сама справа скидається на цілком штучну, її розгляд за словами фахівців йшов з численними порушеннями, але Коломойський, який знаходиться під розслідуванням ФБР, очевидно, готовий розщедритися, попри те, що йдеться про ймовірний, хай і опосередкований вплив і на американську Феміду.
Як зазначив в коментарі “Апострофу” політтехнолог Олексій Голобуцький, вітчизняні суди як були корумпованими, так ними й лишилися, і залежать від влади і від грошей, при чому більше від останніх.
“На жаль, в державній машині за останні 4 місяці нічого не змінилось, тільки усвідомлюємо, що на фронті гинуть найкращі, і все. Способом вирішення проблем в суді досі є у формі “заносу”. Цим продовжують користуватися, хіба що “кормова база” зараз зменшилась”, – зазначає експерт.
Вся надія на Європу
Звісно, можна помріяти і сказати, що якби Україна мала міцне громадянське суспільство, справедливий суд та не мала олігархів – на нас би, може, й не напали. Але маємо те, що маємо. Варто лише додати: якщо закони не працюють —то вони і під час війни працювати не будуть, а якщо навпаки працюють — то так буде незалежно від будь-яких умов.
“Нинішня ситуація в судах зберігатиметься до повного завершення судової реформи, перезапуску антикорупційних органів по повній програмі. Ми ж досі не можемо призначити очільника САП і директора НАБУ, хоча цього від нас вимагає Захід. Чого ж дивуватись, що і в судах все працює не так?”, — відзначає Олексій Голобуцький.
До речі, питання конфіскації російської власності і на Заході трактується по-різному і викликає суперечки. Можна згадати того ж швейцарського президента Ігнаціо Кассіса, який різко виступив проти такої ідеї. Мовляв, приватна власність і її недоторканність – основа західної цивілізації. Через це говорити про тиск на суди, щоб вони приймали рішення, які сподобаються людям, не варто, вважає експерт.
Тим не менш, проблему з вкрай дивними рішеннями судів потрібно вирушувати. Зрозуміло, що політичний клас не хоче змінюватись, всіх все влаштовує, бізнес і політика переплетені, і сама себе система ніколи не змінить. Проте зараз є надія на зовнішній чинник у вигляді брюссельских критеріїв, каже “Апострофу” політолог Петро Олещук.
“Враховуючи воєнний стан, важко говорити про те, що можна поміняти всіх чи хоча б частину суддів. Проте вимоги щодо правосуддя є частиною того пакету дій, який Євросоюз виставив Україні як передумову до початку переговорів про членство в ЄС. Судова реформа не може бути завершена без перезапуску ВККС та ВРП – структур, що формують на контролюють суддівський корпус. Очевидно, певні кроки мають бути зроблені у цьому напрямку”, – каже Олещук.
Враховуючи нинішню залежність України від західних донорів, чия допомога невдовзі становитиме половину місячного українського бюджету, шанси на справжній старт судової реформи зростають. Проте, наскільки сильним буде опір змінам з боку, власне, самої суддівської “корпорації” – зараз сказати ніхто не наважиться.