Найближчими днями стане остаточно зрозуміло, чи отримає Україна статус кандидата на вступ до Євросоюзу. Чому українська сторона має підстави очікувати на позитивне рішення з боку Єврокомісії, але це не стане остаточним рішенням Брюсселю, “Апострофу” розповів співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Михайло Пашков.
За попередньою неофіційною інформацією, Єврокомісія планує оголосити позитивний висновок для Європейської Ради щодо надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС. Однак, згодом прес-секретар Єврокомісії Ерік Мамер заявив, що ще нічого не вирішено, відбулися лише “аналітичні дебати” і остаточний вердикт буде оприлюднений 17 червня. Така обережність офіційної особи зрозуміла, але українська сторона загалом має підстави очікувати на позитивне рішення.
Увімкнення “зеленого світла” Єврокомісією матиме важливе значення з ряду причин. З одного боку, це вагомий і переконливий аргумент для деяких країн (зокрема Австрії), що орієнтуються на позицію Єврокомісії. Водночас, “так” Україні від єврокомісарів разом з чіткою проукраїнською позицією абсолютної більшості євродепутатів набуватиме потужного кумулятивного ефекту в європейському політичному дискурсі.
З іншого боку, буде знята небезпека отримання Києвом чергового “домашнього завдання”, тобто набору певних умов для набуття кандидатства. Саме такий варіант деякими лідерами ЄС сприймався як прийнятний і компромісний. Слід додати, що позитивний висновок Єврокомісії по суті позбавлятиме сенсу ініціювання різноманітних моделей “ерзац-ЄС” для України у вигляді європейського “політичного співтовариства” тощо.
Очікуючи на вердикт Єврокомісії, варто згадати про нещодавній візит Урсули фон дер Ляєн до Київа 11 червня. Ця зустріч з Володимиром Зеленським була актом політичної підтримки, важливою консультацією, а також попередженням і порадою щодо мінімізації ймовірних претензій і ускладнень. Зокрема, на підсумковій прес-конференції голова Єврокомісії, ретранслюючи відповідні критичні позиції Швеції і Данії, наголосила на необхідності посилення законодавчого забезпечення і покращення функціонування антикорупційних органів. Це було досить чітким сигналом Банковій.
І тут дійсно є підстави говорити про певні проблемні чинники, що послаблюють позиції України – зволікання з Антикорупційною стратегією, з призначенням голови САП і реформою конституційного правосуддя тощо. Слід додати, що українська сторона останні роки демонструє досить повільний прогрес в цій сфері. Очевидно, що цей напрям потребує невідкладних рішень і дій з боку офіційного Києва.
Зрозуміло, що очікуване рішення Єврокомісії є важливим, але проміжним етапом напередодні саміту Європейської Ради. Загалом політична динаміка в ЄС, підтримка України з боку громадськості, політичних кіл, ЗМІ додає оптимізму і не може не впливати на позиції помірковано-обережних лідерів деяких країн “старої Європи”.
У цьому контексті набуває особливого значення анонсований візит до Києва трійки європейських “важковаговиків” – президента Франції, канцлера Німеччини і прем’єр-міністра Італії. Причому це відвідання українського президента матиме символічне і політичне навантаження, бо відбуватиметься напередодні: а) рішення Єврокомісії; б) засідання Європейської Ради; в) мадридського саміту НАТО, де ухвалюватиметься стратегія Альянсу. Більше того, в нинішніх умовах це апріорі не може бути “візитом ввічливості”, “актом солідарності”, або “демонстрацією підтримки”. Ця трійка європейських лідерів усвідомлює неможливість візиту з “порожніми руками” на фоні чітко артикульованих очікувань Києва – військова допомога, підтримка надання статусу кандидата, зміцнення санкційного фронту проти країни-агресора.
Однак, ще за кілька днів до цього візиту, принаймні в Парижі і Берліні, водили незрозумілі дипломатичні хороводи і тримали ситуацію туманною і невизначеною. Можна припустити, що причини цьому – намагання балансувати між Києвом і Москвою, зберегти плацдарм для маневрування, виступити титульним миротворцем. А відвідання Києва вимагає однозначності, політичної волі і рішучості…
Очевидно, що цей візит міг би або має стати справжнім проривом і успіхом не лише у відносинах України з цими державами, а й з ЄС в цілому, зокрема прискорити європейський рух Києва, надати впевненості у протистоянні російській агресії. Але знову ж таки для цього потрібна рішучість і політична воля.