Кремль в особі першого заступника постійного представника РФ в ООН Дмитра Полянського та очільника МЗС РФ Сергія Лаврова заявляє про зміну своїх позицій щодо перспектив членства України в ЄС. Так, Лавров заявив, що у Путіна сумніваються у “невинності” бажання Києва вступити до Євросоюзу. Мовляв, “Євросоюз із конструктивної економічної платформи перетворився на агресивного, войовничого гравця”. Аргумент Москви традиційно абсурдний, але тим не менш резонує зі свіжою заявою Макрона про те, що вступ України до ЄС може затягнутися на десятиріччя. На додачу Макрон зробив сумнівну пропозицію створити європейську політичну спільноту, що виглядає як замінник ЄС для України. Ця пропозиція вже зацікавила німецького канцлера Олафа Шольца. Про те, як слід розцінювати позиціонування Макрона і Шольца, які аргументи для свого членства у ЄС може використовувати Україна, і що треба робити з позицією Росії стосовно української євроінтеграції “Апострофу” розповів політичний експерт Євген Магда.

Є п’ять важливих моментів, на які треба звернути увагу, щоб розуміти наші нинішні перспективи інтеграції у західні інституції. По-перше, для України є важливою і європейська, і євроатлантична інтеграція. Спроба просунути європейську інтеграцію за рахунок євроатлантичної є хибною ідеєю. Спроба пригальмувати шлях до НАТО з боку України теж є хибною думкою.

По-друге, всередині ЄС, як і всередині НАТО є країни, які не хочуть вступу туди України. Їх більше ніж одна і це не лише Угорщина. Чим ближчим буде процес інтеграції України до НАТО чи ЄС, тим активніше ці країни будуть висловлювати свою позицію.

По-третє, створення українською владою ілюзії щодо того, що Україна може стати членом ЄС до кінця цього року, є небезпечною тактикою. Подібні речі на тлі помітного скепсису щодо вступу України до Європейського Союзу, які висловлюють лідери країн ЄС, демонструють очевидний дисонанс, коли стає зрозуміло, що українські плани є не надто реалістичними. Відповідно, це негативно впливає на суспільний настрій українців.

По-четверте, підтримка українським суспільством вступу України до НАТО та ЄС на сьогоднішній день є найвищою в нашій історії. Але ми маємо розуміти, що ця підтримка не буде тривати вічно, і українській владі треба підштовхувати її певними організаційними заходами. У мене немає сумніву, що Україна отримає статус кандидата на вступ до ЄС. Але цей статус треба буде реалізовувати змінами всередині України – формуванням прозорої судової влади, реальною боротьбою з корупцією, які неможливо буде списати на війну проти Росії.

Є один факт, який з незрозумілих мені причин не використовує українська влада. Україна є найбільшою державою на континенті за своєю територією. Без її інтеграції до складу як НАТО, так і Європейського Союзу, будь-який цей союз, будь це військово-політичний союз, чи об’єднаня прав, свобод і можливостей – просто не буде повним. Не можна говорити про успіх європейського чи євроатлантичного проєкту без того, що найбільша країна Європи не стає його членом.

Але нам це треба доводити не просто козиряючи розмірами нашої країни, і навіть не аргументуючи це тими втратами, які зазнала Україна у російсько-українській війні. Необхідно аргументувати це тими змінами, на які ми спроможні, та до яких змін це призведе всередині НАТО та ЄС за рахунок наших дій. Для Європейського Союзу процес відновлення української економіки, навіть ще до вступу у ЄС, може дати потужний економічний імпульс, тому що це буде найбільше відновлення економіки на території континенту в історії Європи після 1945 року. Тобто це якраз той імпульс, якого сьогодні європейській економіці об’єктивно бракує. І це треба говорити, і ці аргументи треба озвучувати.

І нарешті, по-п’яте, позиція Росії стосовно членства України у Європейському Союзі чи НАТО заслуговує лише одного – того щоб її відправляти курсом, яким було відправлено на початку війни російський воєнний корабель…